57. Буття як діяльність. Практика як основа життєдіяльності людини. Структура практики та її функції.

Сучасна філософія для опису взаємодії людини і світу виробила поняття "практика". Практика - це чуттєво-матеріальна діяльність людини, спрямована на перетворення природи, соціальних умов життя, специфічно людський спосіб взаємодії людини з оточуючим середовищем.

Близьким за змістом до практики є поняття "діяльність" і "праця". Але разом з тим, кожне із зазначених понять має свій специфічний зміст і не тотожне з практикою. Діяльність є поняттям більш широким за обсягом у порівнянні з практикою. Людська діяльність не може бути цілком виражена через її предметно-речові результати. Діяльність охоплює всі прояви людського соціального життя. Виділяють такі основні види діяльності: діяльність по перетворенню природи; діяльність по формуванню і перетворенню самої людини; діяльність по самовдосконаленню; пізнавальна діяльність, при якій активність суб'єкта спрямована на об'єкт, але при цьому вона не змінює останнього, а відтворює його в ідеальній формі; комунікативна діяльність або спілкування у різноманітних формах.

Поняття "праця" є більш вузьким стосовно практики. Праця є процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина здійснює перетворення природи, втілює в ній свої цілі.

Структура практики. У найзагальнішому плані практична діяльність включає в себе два основні елементи: суб'єктивну діяльність людини і об'єктивні (незалежні від людини) властивості буття. При більш детальному підході можна виявити такі основні структурні елементи практики: потреби людини, ціль діяльності, мотиви діяльності, засоби діяльності, власне діяльність, результати діяльності.

Види практики. Матеріально-виробнича практика є процесом впливу людини на природу, що здійснюється за певних економічних умов і метою якого є перетворення природи у відповідності з потребами людини. Історична практика - це такий вид практики, який спрямований передусім на зміну способів життєдіяльності, тобто конкретно-історичних форм власності, розподілу та привласнення продуктів, державних і політичних загалом інституцій, громадських установ, соціальних відносин і т.п. Слід пам'ятати і про такий вид практики, як науковий експеримент, що останнім часом все більш активно впливає на всі сторони життя суспільства.

Основні функції практики в процесі пізнання:

1. Практика є джерелом пізнання тому, що всі знання викликані до життя головним чином її потребами

2. Практика виступає як основа пізнання, його рушійна сила. Вона пронизує всі сторони, моменти, форми, ступені пізнання від його початку і до його кінця. Весь пізнавальний процес, починаючи від елементарних відчуттів і закінчуючи самими абстрактними теоріями обумовлюється – у кінцевому рахунку – задачами і потребами практики. Вона ставить перед пізнанням визначені проблеми і вимагає їхнього розв’язання. У процесі перетворення світу людина виявляє і досліджує все нові і нові його властивості і сторони й усе глибше проникає в сутність явищ. Практика служить основою пізнання також в тому, що забезпечує його технічними засобами, приладами, оснащенням і т.д., без яких воно не може бути вдалим.

3. Практика являється опосередкованою ціллю пізнання, тому що воно здійснюється не заради простої цікавості, а для того, щоб направити і відповідним чином, тією чи іншою мірою, регулювати діяльність людей. Усі наші знання повертаються в остаточному підсумку назад у практику і роблять активний вплив на її розвиток. Завдання людини полягає не тільки в тому, щоб пізнавати і пояснювати світ, а в тому, щоб використовувати отримані знання в якості “посібника для дії” по його перетворенню, для задоволення матеріальних і духовних потреб людей, для поліпшення й удосконалення їхнього життя.

4. Практика являє собою вирішальний критерій істини, тобто дозволяє відокремити істинні знання від омани.