42. Філософська концепція г.Сковороди. Вчення про три світи і дві "натури". Ідеї "сродної праці", "нерівної рівності". Кордоцентризм.

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем. Філософська концепція Г.Сковороди - це пантеїзм. Бог і природа складають одне ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною.

Основним положенням філос. системи Сковороди є вчення про 3 світи та 2 натури. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з 2 натур: одна - видима, друга - невидима. Видима - називається тварь, а невидима - Бог. Ця невидима натура – Бог - тримає видиму - тварь. Головною є невидима натура - Бог. Бог мислиться як безпочаткове начало світу. Видима натура є минущою, не може бути істинною. Але Сковорода постійно наголошує на зв'язку цих двох натур.

Весь світ складається з 3 світів – великого, малого та символічного. Великий - це природа, космос, що складається в свою чергу з великого числа інших; малий - мікрокосм - це людина; символічний - це Біблія. В кожному з них Сковорода вбачає 2 початки - Бога або вічність і матерію, або тлінне, часове. В великому та малому світі (тобто в людині) тлінне тіло дає знати про сховану під ним форму.

Вище блаженство і справжнє щастя приносить людині праця за покликанням, праця, що відображає природні нахили людини - "сродна праця". Він був глибоко переконаний у тому, що кожна людина має природний нахил до певного роду діяльності, який може зробити людину дійсно щасливою.

Бог подібний до фонтана, зазначає Сковорода. Над фонтаном надпис: "нерівна усім рівність". Ллються із різних рурок різні токи в різні посуди, що стоять навколо фонтана. Менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що однаково повний. Як "нерівна рівність" кожна людина є "мірою речей".

Основна філософська ідея Г.Сковороди сконцентрована навколо поняття “серце” людини. Він вважає, що поняття “зовнішня людина” належить до психологічної сфери життя людини, включаючи і психологічну діяльність. Людську духовність, внутрішній світ людини Сковорода символічного називає “серце”. “Серце”, за Сковородою, - це слово-першоджерело, що означає “ціле” без частин. Серце - це поняття, яке має уявний, символічний і чуттєвий зміст. Серце - основа людини. Воно є в усій людині. Серце - це джерело всякого пізнання. Воно перебуває у постійному русі. Людина серця, за Сковородою, повинна наблизитись до свого центру руху, до свого таємного внутрішнього “я”. “Глава людини є серце. Серце - це людина в людині, а все решта - це зовнішність".

Свої пед. погляди Сковорода висловив у діалогах, віршах, байках, листах. Проблемам виховання присвячені притчі "Благородний Еродій", "Убогий Жайворонок" та ін. Г. Сковорода твердив, що у вихованні треба зважати не на соц. становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування, бо "виховання випливає з природи", яка і є самий найкращий вчитель. На той час це було новим у педагогіці. Метою виховання, на його думку, має бути підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства. Провідне значення Сковорода надав розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навкол. світ, суть щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку. Сковорода твердив, що людині багато дається, але і багато від неї вимагається. Приділяв увагу і фіз. вихованню людей, щоб вони були тілесно здорові. Дбав і про естет. виховання, яке має облагороджувати людей, допомагати їм у праці і житті.

Як на перших вихователів дітей Сковорода вказував на батьків, оскільки вони є найкращими нашими вчителями. А тих, хто передоручав цю справу іншим, порівнював із зозулями. Вирішального значення в здійсненні виховних ідеалів він надав школі, виступав за школу, доступну для всіх.

С. твердив, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, за доп. особистої активності. В процесі навчання треба, на його думку, врахувати нахили і здібності дітей, вікові та індивід. їх особливості.

Сковорода закликав почати філос. освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. "Скрізь любов та віру людина пізнає себе", — твердить Г.Сковорода. Новим у Г.Сковороди є те, що він вказує на необхідність пізнання природи людини у таких її виявах як віра, надія і любов. Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій.