41. Характер філософських ідей в навчальних курсах Києво-Могилянської академії. Натурфілософські концепції. Проблеми теорії пізнання і логіки. Ідеї гуманізму. Уявлення про людину та її моральний світ.

Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об'єднані зусиллями митрополита Петра Могили у 1632 р. Тому КМА мала два призначення: 1) учбового закладу; 2) власне академії в сучасному розумінні цього слова, як об'єднання вчених цілого народу. КМА відіграла відчутну роль у розвитку та поширенні філософії не лише в Україні, але й у всьому слов'янському світі. Це виявилося в тому, що професори академії, в ті чи інші часи, були відомими діячами культури російської (Прокопович, Яворський), білоруської (Кониський). Професори академії читали курси богослов'я, риторики, філософії в учбових закладах інших країн. Крім того, варто врахувати і те, що випускники академії працювали в учбових закладах інших слов'янських народів, а представники цих народів навчалися в КМА. Все це разом сприяло тому, що думки та ідеї, які витворялися в академії, розповсюджувалися у слов'янському світі, входили в культуру і філософію інших народів.

Всі без виключення професори академії при вирішенні проблем буття виходили із релігійних позицій. Тому для академії загальноприйнятою була точка зору, що Бог є началом і абсолютною основою існування всесвіту. Разом з тим, потреба звернути увагу і на те, що відношення Бога і світу тлумачилося неоднаково. Одні професори притримувалися пантеїстичного розуміння зв'язку Бога і природи (Бог майже іманентний природі, розчинений у ній - Прокопович); інші виходили з деїстичної позиції (Бог створив природу і вкладав в неї певні закони, але після створення більше не втручається в природні процеси - Кониський).

Велике значення надавалось ролі науки в прогресі суспільства. Значне місце займали проблеми етики. Всі вони були гуманістами, в тлумаченні проблем можна умовно розділити на дві групи: 1) науково-просвітницька (Яворський, Прокопович): основа прогресу - поширення знань; 2) етико-гуманістична: основна надія - на моральне виховання, моральне вдосконалення.

Довгий час на Україні філософія не вивчалася і не викладалася. Тільки в КМА філософія стала дисципліною, об'єктом наукових досліджень, виділилась в окремий предмет. Прокопович, Яворський, Баранович, Кониський, Краковський - їх філософію прийнято відносити до одного типу, школи. Це певний етап у розвитку філософської думки. Це етап кризи церковно-теологічного світогляду. Одна з характерних особливостей філософії того часу — поява і зростання тенденції до розмежування філософії і теології за методом, джерелами і предметом. Філософія перестає розглядатися лише як засіб богопізнання, а пізнання світу і людини. В центр філософського мислення стає природа і людина. Але міняється сама уява про Бога, стає спорідненою до філософії Відродження. Поширюється тенденція до пізнання людини в самої себе. Значно поширюється інтерес до інтелектуальної, розумової праці, котра починає пов'язуватися з земною практичною діяльністю. Проте представники одного напряму (Яворський) обмежували права розуму межами релігійної аури, підтримуючи прогрес науки не погоджувалися з підпорядкуванням церкви світській владі. Представники іншого напряму (Прокопович, Кониський) різко критикували фанатизм, схоластичну вченість духівництва.

Натурфілософія в академії розвивалася в рамках теології. Однією із найважливіших проблем, які розроблялися професорами академії, була проблема матерії. Основні висновки, до котрих приходили Кониський, Прокопович та ін., були такі: 1) матерія в якийсь певний час була створена Богом; 2) вона є єдиний і універсальний субстрат всіх конкретних тіл; 3) матерії притаманна внутрішня активність, саморух; 4) матерія вічна; 5) небесні і земні тіла побудовані з однієї матерії.

Здобуття істини мислилося викладачами КМА як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід.

Висловлювались оригінальні думки щодо етичних проблем. Етика поділялась ними на теоретичну й практичну. Теоретична етика займалася обгрунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Практична — вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних. Так, на думку Т. Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, оскільки бідність і нестатки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитивну моральну оцінку.

Значну увагу приділяли вчені КМА проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони надавали пріоритетного значення переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхідності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.

Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток філософії права.