40. Філософські ідеї в культурі Київської Русі хі-хііі ст.

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з ХІ ст. ("Слово про закон і благодать" Іларіона), й триває до середини ХІV ст. (загибель 1340 р. князя Юрія ІІ кладе кінець незалежності Гал.-Волин. князівства, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі). Впродовж зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

У філософії Київської Русі широко застосовується сократівський (морально-практичний) метод, а також платонівський метод художньо-образного філософування. Арістотелівський же аналітичний метод не знайшов поширення.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини. Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започатковує київ. митрополит Іларіон, який в 1051 р. написав твір "Слово про закон і благодать". В ньому він осмислює історію людства, вказує на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів.

Більш чітко і систематично філософська проблематика представлена у творчості Климента Смолятича. Для нього істина вже викладена в Біблії, а розум і філософія допоможуть правильно зрозуміти цю істину.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київ. Русі ХІІ ст. є Кирило єпископ Туровський. Його творчість - не лише високий зразок володіння словом, вона насичена глибоким моральним чуттям. У співвідношенні Бог-людина безперечний пріоритет надається Богові, який є творчою силою, стосовно до якої все створене, і звісно, людина, перебуває у стані підкорення. Водночас Кирило акцентує увагу на тому, що весь задум створення є спрямованим до вищої мети, якою є людина.

Проблема Людини, особистості - найважливіша у судженнях великого мислителя Данила Заточника. Його «Моление» - видатний твір, натхненний гімн Розуму і Мудрості. Вперше у філософській думці Данило Заточник утверджує цінність мислячої особи не за її належність до вищого стану, а за її особисті якості. «Моление» - глибоко оригінальний твір, що розкриває типовий середньовічний горизонт знеосібленості і демонструє високий рівень самосвідомості особи. Мудрість і Розум - справжнє багатство людини. І все-таки вбачає головне надбання людини не в розумі, а в Серці. Серце - центр фізичного, душевного і духовного життя людини. А опора серцю - Мудрість і Краса. Мудрість передбачає втілення знання істини в практику власного життя. «Моление» розкриває мудрість як життєвий досвід і практичний розум. «Моление» - одне з вищих досягнень філософської культури Київської Русі.

Ще одна особливість Київської Русі полягає в тому, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу суспільства, духовній еліті. Основна ж частина населення продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів - Перуна, Стрибога та ін. Все це зумовило той факт, що філософія Київ. Русі на перших етапах розвитку мала перш за все просвітницький характер.