34. Філософія екзистенціалізму (м.Хайдеггер, ж.-п.Сартр, а.Камю, к. Ясперс).

Джерела екзистенціалізму - у вченні данського філософа і теолога Сьорена К'єркегора (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє (Існування (від екзистенція) — унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи).

Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму - ідея тотожності сутності й існування, що змінила ідею тотожності мислення і буття. Іншими словами магістральна ідея екзистенціалізму - це ідея знаходження сутності лише через існування.

М.Хайдеггер (1889-1976) при побудові своєї системи виходить із положення про пріоритет людського існування стосовно всього іншого. Хайдеггер розуміє буття як поєднання тієї частини світу, яка залучена до людської діяльності, і самої цієї діяльності. На думку Хайдеггера, розуміння справжньої структури буття як певної єдності його часових характеристик (минулого, нинішнього і майбутнього) дає людині можливість відрізняти справжнє буття від несправжнього. Людина є істотою кінечною в часі, смертною. Тому в залежності від того, яка характеристика часу висувається на передній план (майбутнє чи нинішнє), людське буття буде справжнім або несправжнім. Якщо людина акцентує увагу на ниніщньому часі, в якому над нею панують речі і знеособлені соціальні структури, то її буття є несправжнім буттям; коли ж людина усвідомлює свою кінечність і приходить до свободи, тоді її буття є справжнім. Хайдеггер намагається наголосити на унікальності, самобутності кожної людини, яка завдяки власним зусиллям повинна пройти свій унікальний життєвий шлях.

Ж.-П. Сартр (1905-1980). Екзистунціалізм - це єдина філософія, яка не робить з людини об'єкта, а утверджує її існування як неповторної індивідуальності. Людина є істота вільна; людина не може бути засобом, вона завжди є метою. Сартр вважає, що сутність людського існування виражає свобода. Він протиставляє буття природи людському буттю. Це два протилежних види буття, причому матеріальний світ розглядається Сартром як постійна загроза людському життю і свободі. Людина постійно намагається подолати ворожість матеріального світу і тим самим зняти обмеження своєї свободи. Однак всі ці спроби закінчуються трагічно для людини: вона втрачає свою специфічність і перетворюється у річ серед інших речей. В природному світі, підсумовує Сартр, свобода неможлива.

А. Камю (1913-1960) -франц.філософ. Основна тема творчості - абсурд людського існування. Праці "Міф про Сізіфа", "Калігула", "Чума". Вихідний пункт його філософії - абсурд, який ставить під сумнів цінності. Камю вважав, що сам по собі світ не абсурдний, він просто нерозумний, тому що він є позалюдською реальністю, яка не має нічого спільного з нашими бажаннями і нашим розумом. Есе "Бунтуюча людина" - це історія ідеї бунту проти несправедливості людської долі. В есе автор порушує питання про виправдане вбивство. Люди весь час вбивали один одного - це істина факту. Сьогодні загрозою є державні чиновники, які холоднокровно відправляють на смерть мільйони людей в ім'я сумнівних цінностей. Камю відкидає вбивство як посягання на унікальне джерело сенсу, яким є життя кожної людини.

Екзистенція для Ясперса - це глибинно-особистісне буття. В екзистенцію виводить так звана "гранична ситуація" - ситуація відчаю, провини, жаху, що народжується в момент зустрічі зі смертю, коли людині загрожує моральна або фізична загибель. "Те, що перед смертю залишається істотним, те екзистенціально, те, що втрачає свою цінність... є оголене буття", пише Ясперс. Відносини екзистенції з іншою екзистенцією - як комунікація - і з трансценденцією - як віра - у вищих своїх проявах стають любов'ю. Любов до людини і Бога - це глибинне розв'язання свіх граничних ситуацій.

Можна виділити два основних напрямки в екзистенціалізмі: релігійний (Г.Марсель, К.Ясперс) та атеїстичний (Ж. П.Сартр, А.Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, "трансцендентного" виміру буття. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж. П.Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Цим буттям є людина, людська реальність.