29. Філософська система і метод г.В.Ф. Гегеля.

Вчення Г.В.Ф.Гегеля (1770–1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії. Філософ-ідеаліст.

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

Створюючи свою систему і показуючи, як абсолютна ідея породжує свій зміст, а потім і матеріальний світ - природу і суспільство, Гегель, по-перше, показав світ в розвитку. По-друге, він розгорнув зміст основних законів діалектики. Показав, що розвиток здійснюється через наявність суперечностей, через боротьбу протилежностей: що в ході розвитку здійснюється заперечення одних понять іншими і повторення пройденого на вищій основі, що розвиток відбувається по замкненому колу, а поступово, від нижчих форм до вищих, і в цьому відбувається перехід кількісних змін в якісні. Будь-який розвиток, вважає Гегель, протікає за певною схемою: ствердження (теза), заперечення цього ствердження (антитеза) і заперечення, знання протилежностей (синтез). В синтезі ніби примірюються між собою теза і антитеза, з яких виникає новий якісний стан. В діалектиці, в їхньому взаємозв'язку, взаємопереходах Гегель виразив дійсну діалектику, діалектику речей. За твердженням Гегеля, спражня позитивна свобода передбачає обмеження, проте не яке завгодно, а цілком певного типу. Якого ж? Якщо мати на увазі, що сваволя є несвідомою, оскільки вона є лише нерозумною свободою, вибором і самовизначення, що породжені не розумом волі, а випадковими потягами та їх залежністю від чуттєвого і зовнішнього, легко встановити джерело обмеження. Це розум, який є "самосвідомістю свободи" і має з нею спільне коріння. От чому, робить висновок Гегель, якщо ми бажаємо точніше визначити свободу, ми повинні сказати, що вона має своїм змістом розум взагалі. Спільним же корінням свободи та розуму, їх єдністю є людина - вільна людина. Це ставить основне визначення її природи.

У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та систему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах: 1. Метод виходить з визнання всезагальності розвитку. Система ж заперечує всезагальність розвитку, оскільки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 2. Метод заснований на визнанні всезагальності суперечності. Система ж вимагає вирішення усіх суперечностей та встановлення несуперечливого стану. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів. Система ж передбачає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного перетворення дійсності, а система — незмінності існуючого стану речей.

30. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.

Л.Фейєрбах (1804-1872) - філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені у працях: "До критики філософії Гегеля", "Сутність християнства" і "Основні положення філософії майбутнього".

Цікава еволюція філософських ідей Л.Фейєрбаха, який починав з вивчення теології, потім став учнем Гегеля, викладав гегелівську філософію в університеті і, нарешті, прийшов до матеріалістичних поглядів на природу людини. Сам Фейєрбах про це так писав: "Моєю найпершою думкою був бог, другою - розум, третьою і останьою - людина".

Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що абсолютна ідея - це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприроднє. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.

Нова філософія, яку пропонує створити Фейєрбах, повинна бути філософією людини, це антропологічна філософія, в ній бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.

Вважає, що філософія і релігія - протилежні за своєю суттю. В основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії - знання, прагнення розкрити суть речей. Тому своє завдання Фейєрбах вбачає в критиці релігії, пропонує аргументоване розуміння причин виникнення релігії. Зокрема, він вважає, що незадоволення людини суперечностями, злом і несправедливістю, які існують в реальному світі, приводить до того, що в неї виникає думка про існування ідеального світу - Неба, де людська доброчесність завжди винагороджується і приносить щастя.

Крім того, говорить Фейєрбах, ні в чому з такою силою не відчуває людина свою обмеженість, безсилля, як в усвідомленні неминучості смерті, кінечності людського життя. Ій дуже важко змиритися з цією неминучістю, тому виникає думка про безсмертя, що знаходить своє втілення в проблемі потойбічного світу.

Фейєрбах стверджує, що релігія виникає тому, що людина починає приписувати свої кращі риси Богові і замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога. Релігія є неістотною формою самосвідомості людини.

Антропологія ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину. Якщо релігія - це любов до Бога, то нова філософія пропагує любов до людини. Любов, як унікальне почуття зв'язку між людьми, утворює сутність антропології і перетворює її у нову релігію.

Людина розглядається Фейєрбахом, як природна істота, як вищий щабель природного саморозвитку: якраз через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе. Але Фейєрбах не враховував того, що людина, будучи частиною природи, є в той же час продуктом суспільного життя. Людська природа тлумачиться Фейєрбахом переважно як біологічна.