26. Філософія Просвітництва в Європі. Французький матеріалізм хvііі ст.

Через всю філософію ХVІІ ст. однією з центральних її тез проходить думка про "розумність" світу. Ця думка трансформується в ХVІІІ ст. в ідею Просвітництва як головної рушійної сили історії, джерела і головного засобу досягнення людством рівності, братерства і свободи.

Якщо в природі панує закон, то і в суспільстві тоді мусить панувати розумний порядок. І цей порядок настане тоді, коли до вивчення суспільства людина підійде з позицій науки. На цій основі стан людства слід побудувати відповідно до вимог розуму. Основне завдання, яке перед собою ставлять просвітники: перебудувати людський світ на таких розумних засадах, щоб він наслідував закони довершеності, які панують у природі. Біда людей у тому, що вони живуть, нехтуючими цими законами. Щоб повернути людину до природи, треба аби вона усвідомила свої істинні потреби, а вони є природними. Це може зробити лише виховання.

Характерні риси просвітницького світогляду:

• обґрунтування ідеї незмінності людської природи, рівності всіх людей;

• наявність низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина;

• відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу;

• негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізація Античності;

• історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдиних закономірностей суспільного розвитку;

• великий внесок у розвиток педагогічної науки.

Основні ідеї матеріалістичної течії:

• матерія активна, рух є властивістю матерії;

• усе в світі має свою причину і наслідок;

• поведінка людини підпорядкована необхідності;

• священнослужителі свої вигадки видають за слово Боже.

Найбльш чітко і повно погляди європейського Просвітництва на людину репрезентовані у творчості Ламетрі і Руссо.

Жюльєн Офре де Ламетрі - франц. філософ-матеріаліст Нового часу ("Трактат про душу" (1745), "Людина-машина" (1747), "Анти-Сенека, або Роздуми про щастя"). Ламетрі застосовує механічний підхід до людини. Людина, на його думку, - це своєрідний складний механізм. Душа людини матеріальна і є двигуном людського організму. Відмінність людини від тварини лише кількісна: у розмірі та структурі мозку. Ламетрі зробив спробу викласти процес поступового переходу від тварини до людини, показати їх схожість і відмінність, переваги людини перед світом живої природи (це виявляється в організації людини, в її вихованні). Природа створила не лише людину, а усі живі істоти для щастя.

Ламетрі першим у філософії Нового часу будував свої філософські узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних та частково хімічних досліджень, що походження людства неможливо пояснити лише біологічними факторами.

Ламетрі намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилежних методологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подальшим дослідно-експериментальним дослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даних. Ламетрі вважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним.

Жан-Жак Руссо (1712-1778). Центральна проблема - нерівність між людьми та шляхи її подолання. Саме цьому питанню присвячена праця "Роздуми про походження та причини нерівності між людьми".

Руссо досліджував виникнення майнової та соціальної нерівності людей і прагнув знайти шляхи її ліквідації. Він вважав, що нерівність між людьми не споконвічна, в її виникненні винна приватна власність. На думку Руссо, первісне суспільство перебувало в природному стані і людина була істотою самодостатньою, матеріально незалежною від інших людей. Головною рисою цього суспільства була моральна гідність людини.

Руссо виділяв 3 ступені соц. нерівності: перший - майнова нерівність; другий - нерівність, пов'язана з виникненням держави на основі договору багатих і бідних; третій - пов'язаний з перетворенням договірної влади у деспотизм, коли деспот обдурює і закони, і народ. З такого розуміння ступенів нерівності Руссо обгрунтовує право народу на бунт проти деспота.

Видатним філософом-матеріалістом XVIII ст. був французький мислитель Дені Дідро (1713—1784). Основні ідеї викладені у працях: "Думки про тлумачення природи" (1754), трилогії "Розмова Д'Аламбера з Дідро", "Сон Д'Аламбера", "Продовження розмови" (1769), "Філософські принципи відносно матерії та руху" (1770). Понад двадцять років Дідро присвятив праці над "Енциклопедією" (1751—1780), яка стала одним з величних культурних звершень того часу.

Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внутрішню активність матерії. Рух не зводиться ним лише до механічного переміщення у просторі, а розуміється як будь-яка зміна, як активність взагалі. В теорії пізнання Дідро поєднує переваги емпіризму і раціоналізму, підкреслюючи необхідність нової раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням. Дідро велику увагу приділяє критиці релігії: вона не веде людину до справжніх істин, а підкоряє її свідомість забобонами.

Особливе місце в системі поглядів просвітників-матеріалістів посідає творчість Поля Гольбаха — Пауля Дітріха Тірі (1723—1789). Його основні філософські ідеї відображені у працях: "Система природи" (1770), "Універсальна мораль, або Права людини, основані на природі" (1776), "Етократія, або Правління, основане на моралі" (1776). Головна праця П.Гольбаха "Система природи" була своєрідним колективним кредо французького матеріалізму. Гольбах конкретизує та обгрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія — вічна, безкінечна і самопричинна. У світі немає нічого, крім матерії. У Гольбаха ми знаходимо одне з перших визначень матерії: матерія — це те, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Гольбах також наголошує на єдності матерії і руху.

Французький філософ-матеріаліст Клод Адріан Гельвецій (1715—1771). Головні праці - "Про розум" (1758) та "Про людину" (1770).

Завдання своєї філософії Гельвецій вбачає в пошуку можливого суспільного стану, який би забезпечив умови для втілення моральності й досягнення щастя. Єдиний шлях до суспільства доброго, справедливого — це узгодження особистих та суспільних інтересів.