23. Особливості розвитку філософії Нового Часу (хvіі- хvііі ст.) у Європі. Формування нової парадигми філософування.

У період Нового часу формується класична європейська філософія. В цей період: 1) формуються характерні для нової філософії напрями та школи; 2) закладаються підвалини нового світорозуміння.

Особливості філософії Нового часу: 1) орієнтація на науку; 2) тісний зв’язок з проблемами пізнання.

Говорячи про основні риси філософії Нового Часу, можна виділити:

1. Гносеологізм, 2. Теїзм, 3. Механіцизм.

Гносеологізм можна визначити як світоглядну настанову, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини.

Теїзм вказує на ті зміни, що відбулися у ставленні людини до Бога. Він, наче сейсмограф, вловлює ознаки майбутнього духовного "землетрусу" - атеїстичного вибуху.

Усе почалося з того, що філософи Нового Часу відчули певне ускладнення, прагнучи поєднати ідею Бога як всемогутнього Творця і Деміурга з уявленнями про внутрішні закономірності природи. Теїзм запропонував варіант так би мовити "Бога і машини". Бог дає світу перший поштовх, а потім усувається від справ, надаючи всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів.

Механіцизм характеризує спосіб розуміння і природних процесів, і людини, він був властивий Новому Часу і полягав у тому, що всі різноманітні форми розвитку світу можуть бути зведені до механічного руху. Якщо світ облаштований раціонально, значить, він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгоджено і виконують свою функцію. Адже механіка, завдяки Ньютону, стала законодавицею і засобом опису будь-яких процесів, як стосовно суспільства, так і стосовно людини. Знаменита формула "людина-машина" - це крайнє вираження механізму Нового часу.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм, відповідно до духу епохи, вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Нова філософія змінила спосіб мислення, стиль і методи філософування, ствердила нову філософську парадигму – раціоцентризм.

У цей період значного успіху досягають науки: механіка, фізика, астрономія. Технічна революція супроводжується науковою революцією: відбувається процес бурхливого впровадження наукових розробок у практичну діяльність. Тому філософія повертається до вивчення природи. Пізнання виступає як важливий чинник відношення людини до природи, відношення людини до суспільства. Як вважає Гусєв, найхарактернішою особливістю філософії є спроба подивитися на світ через людину. Виникає проблема інструментарію пізнання; вона розв’язується за допомогою розробки методів пізнання.