4. Процедура вирішення спорів господарськими судами

Вирішення господарських спорів — це самостійна стадія гос­подарського процесу, основним завданням якої є розгляд спо­ру по суті. Вирішення господарських спорів відбувається в за­сіданні господарського суду, де суд досліджує докази та вста­новлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне та обгрунтоване рішення.

Принципи вирішення господарсь­ких спорів:

• принцип законності;

• принцип рівності всіх учасників господарського процесу перед законом і господарським судом;

• принцип гласності і відкритості розгляду справ;

• принцип повного фіксування судового процесу технічними засобами.

Розгляд справ в господарському суді здійснюється суддею одноособово. Для вирішення складних спорів голова господар­ського суду або його заступник може вводити до складу гос­подарського суду додатково двох суддів, призначивши одного з трьох суддів головуючим.

Важливим фактором ефективності судового розгляду спра­ви є оперативність її розгляду. ГПК встановлює (ст. 69) за­гальний строк вирішення справ: не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови може продовжити строк вирішення спо­ру, але не більше як на один місяць.

За клопотанням обох сторін чи однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішений у більш трива­лий строк (ніж два місяці), про що виноситься ухвала.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим в засі­данні. Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам господарського процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У засіданні заслуховують­ся представники позивача і відповідача та інші особи, які бе­руть участь у засіданні (ст. 74 ГПК), та складається протокол (ст. 81і ГПК).

Згідно ст. 21 ГПК сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач. Закон передбачає також можливість участі у господарсько­му процесі таких учасників господарського процесу, як держа­вні органи, органи місцевого самоврядування та інші органи, які можуть подавати позов на захист державних та суспільних інтересів.

Сторони наділені рівними процесуальними правами, що по­діляються на дві великі групи. По-перше, загальні процесуаль­ні права (ст. 18 ГПК), що крім сторін надані всім іншим осо­бам, які беруть участь у справі. По-друге, процесуальні права, надані тільки сторонам в господарському процесі, зокрема право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розміри позовних вимог або відмовитись від позову (ст. 22 ГПК). Відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати зустрічний позов.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, а зміна підстави позову — об­ставин, на яких позивач ґрунтував свою вимогу до відповіда­ча. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яка була заявлена позивачем в позовній заяві, але це не може бути пов'язано із пред'явленням додаткових позовних вимог, які не були заяв­лені в позовній заяві.

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії процесу. Досягнення сторонами мирової угоди оформлюється ними письмово і затверджується ухвалою господарського суду, в якій вказується про припинення прова­дження по справі.

Здійснення деяких процесуальних прав сторонами знахо­дяться під контролем господарського суду. Згідно ст. 22 ГПК суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позов­них вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії супере­чать законодавству або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси. В цих випадках суд розглядає спір по суті.

Господарське процесуальне законодавство допускає мож­ливість участі у справі кількох позивачів та відповідачів (ст. 23 ГПК), інтереси і вимоги яких не виключають одне од­ного. У правовій літературі це називається процесуальною співучастю. Кожен з співучасників по відношенню до другої сторони в господарському процесі виступає самостійно.

В господарському суді в процесі доказування засобами встанов­лення обставин, які мають значення для справи, виступають докази. Відповідно до ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визна­ченому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Особливістю судових до­казів є процесуальна форма, що гарантує достовірність отри­маної судом інформації. Відомості про факти можуть бути отримані судом тільки з передбачених законом засобів доказу­вання: письмових та речових доказів, поясненнь сторін та осіб, які беруть участь у справі, висновків експертів, показань свідків.

Відповідно до господарського процесуального законодавст­ва, всі докази, які використовуються при вирішенні господар­ських спорів поділяються на дві групи: письмові докази та речові докази.

В ст. 36 ГПК письмові докази визначаються як документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирі­шення спору.

Письмові докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Господарський суд може за клопо­танням сторін, які беруть участь у справі, вимагати письмові докази від інших осіб. Ці особи повинні надати докази, які ви­магаються, у встановлений строк.

Відповідно до ст. 36 ГПК письмові докази надаються в оригіналі чи в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, пода­ється засвідчений витяг з нього. Оригінали письмових доказів, що є у справі, за клопотанням підприємств та організацій по­вертаються їм після вирішення господарського спору та по­дання засвідчених копій цих доказів (ст. 40 ГПК).

В господарському процесуальному законодавстві речові до­кази визначаються як предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК).

Спосіб дослідження речового доказу залежить від його роз­міру та інших якостей. Одні докази можуть бути доставлені до суду і там піддані дослідженню. Інші (земельні ділянки, будівлі тощо) — з відомих причин не можуть бути доставлені до суду, і досліджуються в місці їх знаходження.

Іноді ГС може призупинити провадження по справі: призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, а потім провадження може поновитися після усунення даних обставин.

Якщо ГС не вирішує справу по суті (в разі відкладання, зупинення чи припинення справи), то він виносить про це ухвалу.

Вирішення спору по суті (тобото задоволення позову чи відмова у позові повністю або частково) завершується прийняттям рішення. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до 100 НМДГ за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення

позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог, про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Судові витрати — це витрати, пов 'язані із розглядом та вирішенням справи в порядку господарського судочинства, які покладаються на сторони, третіх осіб з самостійними ви­могами з метою їх відшкодування державі, спонуканням заін­тересованих осіб до врегулювання спорів відповідно до закону без втручання суду.

Відповідно до ст. 44 ГПК судові витрати складаються з

• державного мита,

• та господарських витрат: сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначе­ної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та до­слідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-техніч­не забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.