Система податкового законодавства

– загальні нефінансові закони	– конституційні закони та закони з інших галузей права, що містять податкові норми
– загальні фінансові закони	– бюджетні закони
– загальні податкові закони	– законодавчі акти, що регулюють податкову систему в цілому
– спеціальні податкові закони	– регулюють окремі групи та види податків

Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер.

Важливою умовою створення якісно нової системи оподаткування України є усунення колізій і конкуренції норм законодавства, які регулюють податкові правовідносини, розробка податкових законів, які не містять двозначних положень, удосконалення правового механізму регулювання податкових правовідносин, а також взаємний контроль за виконанням покладених функцій в рамках встановлених принципів.

Елементи податкового закону

Закріплений в ст. З Закону України “Про систему оподаткування в Україні” принцип єдиного підходу, який передбачає забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку та збору, об’єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору, податкового періоду, ставок податку та збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг. Тобто податкові правовідносини виникають лише на підставі законодавчого акту, прийнятого у відповідності зі ст. 92 Конституції України і Законом України “Про систему оподаткування”, в якому обов’язково повинні бути визначені наведеш вище елементи закону.

Елементи закону про податок

Суттєві – ті, без яких податкове зобов’язання і порядок його виконання не можуть вважатись визначеними: платник податку (суб'єкт податку), об’єкт податку, предмет податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка і метод оподаткування, порядок розрахунку податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок сплати, податкові пільги. Визначити елемент закону про податок – описати фактичну сторону елемента, виділити його з інших вихідних явищ на основі якихось ознак.

Факультативні – ті, відсутність яких не впливає на міру визначеності податкового зобов’язання, однак суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. До них відносяться: порядок утримання і повернення неправильно утриманих сум податку, відповідальність за податкові правовідносини. Встановити елемент закону про податок – прийняти, затвердити, узаконити щось в якості одного з обґрунтувань виникнення податкового обов’язку або способу його виконання.

Суб’єкт оподаткування. Закон України „Про систему оподаткування в Україні” встановлює, що платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Даний Закон не містить критерію розмежування суб’єктів оподаткування за принципом юридичного та фактичного обов’язку сплати податків і зборів. Таке розмежування дається лише в науковій літературі.

Суб’єкт оподаткування – це особа, на яку покладено обов’язок сплатити податок. Носій податку – це особа, яка несе тягар оподаткування.

Ці категорії можуть співпадати в одній особі залежно від методу стягнення податків. Так, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку співпадають; при непрямому оподаткуванні формальний платник – суб’єкт перераховує реальні кошти носія податку, отримані першим при реалізації.

Платник податку може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками в залежності від діяльності, яку він здійснює, володіючи майном, або за інших обставин, у випадку наявності яких виникає податковий обов’язок.

Податковий агент – особа, інша ніж платник податку, на яку покладається обов'язок відносно нарахування податку, утримання його з платника і перерахування в бюджети сум податків.

Об’єкт оподаткування Згідно зі ст. 6 Закону України „Про систему оподаткування в Україні” об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робі, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

З визначення видно, що законодавець виділяє найбільш розповсюджені із видів об’єктів оподаткування і не дає вичерпного переліку, залишаючи його відкритим з обов’язковим визначенням об’єктів законами України про оподаткування.

Таким чином, об’єкт оподаткування – це ті юридичні факти (дії, події, стани), які обумовлюють обов’язок суб’єкта сплатити податок.

Податки в залежності від характеру зв’язку „суб’єкт оподаткування” – „об’єкт оподаткування”:

– податки, побудовані за принципом резидентства;

– територіальні податки (побудовані за принципом територіальності).

Перший критерій приймає до уваги виключно характер постійного місцеперебування (резидентства) платника податку на національній території, другий – базується на національній належності джерела доходу. Платників податків поділяють на резидентів (таких, що мають постійне місцеперебування в певній державі) і нерезидентів (таких, що не мають у ній постійного місцеперебування). У резидентів оподаткуванню підлягають доходи, отримані як на території даної країни, так і за її межами (повний податковий обов’язок), у нерезидентів – тільки доходи, отримані із джерел в даній державі (обмежений податковий обов’язок).

Критерій територіальності встановлює, що оподаткуванню в даній країні підлягають доходи, що вилучаються тільки на її території. Відповідно, будь-які доходи, що отримуються за кордоном, звільняються від податків у цій країні.

Різниця полягає в тому, що в резидентських податках суб'єкт визначає об'єкт податку, а в територіальних – навпаки. На практиці використовується поєднання обох принципів.

Будь-який із цих критеріїв, при умові його однорідного використання, в принципі виключав би всяку можливість подвійного оподаткування, тобто оподаткування одного суб’єкта в один період часу аналогічними видами податків у двох і більше країнах.

Джерело податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють всього два джерела податку – дохід (основне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Предмет оподаткування – риси фізичного характеру (а не юридичні), які обумовлюють стягнення відповідного податку.

Таким чином, юридичний зв’язок предмета оподаткування з платником податку обумовлює об'єкт оподаткування.

Масштаб податку – фізична характеристика предмета оподаткування, якийсь параметр виміру, вибраний із множини можливих для розрахунку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо і є єдиним для розрахунку та обліку податку.

Одиниця оподаткування – одиниця масштабу оподаткування, яка використовується для кількісного вираження податкової бази.

Податкова база за своїм змістом є об’єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, розрахунку суми податку, що підлягає сплаті в бюджет. Вона служить для того, щоб кількісно виразити об’єкт оподаткування. Податкова база може співпадати або не співпадати з об’єктом оподаткування.

Багатьом об’єктам оподаткування властива протяжність в часі, повторюваність. З метою визначення результату необхідно періодично підводити підсумки. Строк підведення підсумків (кінцевих або проміжних) є одним із елементів закону про податок. Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, визначається розмір податкового зобов’язання.

Податкові періоди класифікують:

1) за процесом формування податкової бази – початковий, триваючий, останній;

2) за строками – місячний, квартальний, річний та ін.

Звітний період – це строк подання в податковий орган звітності.

Ставка податку – це розмір податку на одиницю оподаткування.

Ставки в залежності від методу встановлення:

1) тверді – встановлюються в абсолютних одиницях;

2) процентні – встановлюються в процентах від одиниці оподаткування.

Ставки за змістом:

1) маргінальні – вказують безпосередньо у відповідному законі про податок;

2) фактичні – визначаються як відношення сплаченого податку до податкової бази;

3) економічні – це відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу.

Порівняння економічних і фактичних ставок найбільш рельєфно характеризує наслідки оподаткування.

Ставки за показником впливу податків на суспільні процеси (податковим тиском):

1. базова;

2. підвищена;

3. знижена.

Податкові пільги – це повне або часткове звільнення платника податку від сплати податків, зборів.

Метою запровадження податкових пільг є пряме або непряме скорочення розміру податкового зобов’язання платника податку.

Законодавство при наданні податкових пільг виділяє однорідну категорію платників, які характеризуються певними ознаками, і обумовлює економічну доцільність формування пільгового податкового тиску.

Групи податкових пільг:

1. вилучення – це податкова пільга, направлена на виведення з-під оподаткування окремих предметів оподаткування;

2. ставки – це пільги, які направлені на скорочення податкової бази;

3. податкові кредити – це пільги, направлені на зменшення податкової ставки або загальної суми.

Види пільг в залежності від форми надання:

1) зниження ставки податку;

2) скорочення загальної суми;

3) відстрочення або розстрочення сплати податку;

4) повернення раніше сплаченого податку;

5) залік раніше сплаченого податку;

6) заміна сплати податку натуральним виконанням.

Методи обліку доходів і витрат платника податку. Ведення обліку доходів і витрат обумовлено метою здійснення податкового контролю, а також розрахунком та сплатою податків і зборів платниками податків.