6. Соціалістична індустріалізація в Україні.

Україна 30 грудня 1922 р. увійшовши до складу Радянського Союзу втратила і ті формальні ознаки незалежності, які вона здобула у 1917 р. і всі рішення, що стосувалися розвитку її господарства, приймалися в Москві.

У грудні 1925 р. більшовики на своєму зїзді прийняли курс на соціалістичну індустріалізацію. Головна проблема, яку необхідно було вирішити у звязку з прийнятим курсом – це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої.

Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також внаслідок відсутності внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність їх виробництва) більшовики почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок багатомільйонного селянства, яке перетворили у внутрішню колонію пролетарської держави.

Розширювались існуючі підприємства, будувалися нові. У 1938 році промисловий потенціал України в порівнянні з 1913 р. зріс у 7 разів. За цими показниками Україну можна було вважати однією з передових індустріальних країн Європи. В той же час розвиток провідних галузей економіки залишався низьким в порівнянні з розвиненими країнами світу. Розвиток легкої промисловості значно відставав від потреб населення, а попит постійно випереджував виробництво товарів широкого вжитку. Піднесення рівня життя народу в ході соціалістичного будівництва не відбулося.

7. Колективізація с/г та голодомор в Україні.

У грудні 1927 р. більшовики прийняли курс на здійснення колективізації сільського господарства з метою збільшення фінансових ресурсів, що вилучалися з аграрного сектору для фінансування індустріалізації. Масова колективізація розпочалась в 1929 р., а в Україні її планували завершити до кінця 1932 р.

Для того, щоб здолати опір заможних селян, з січня 1930 р. більшовики проводили в Україні політику „ліквідації куркульства як класу”, в результаті якої без суду і слідства близько 200 тис. селянських господарств було знищено.

Для закупівлі за кордоном промислового устаткування для індустріалізації потрібна була валюта. Отримати її більшовики могли експортуючи зерно.

Великої шкоди розвитку сільського господарства України завдала некоректність керівників новостворених колгоспів, яких більшовики призначали не за діловими, а за ідейно-політичними якостями.

Некомпетентне керівництво колгоспами та відсутність у колгоспників жодної зацікавленості у ефективній роботі колгоспу призвели до зменшення обсягів колгоспного виробництва сільськогосподарської продукції та невиконання Україною у 1932 р. плану хлібозаготівель. Кремлем в Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим.

Шляхами репресій з колгоспів та селянських господарств було вивезено все зерно, зокрема й те, що призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Взимку 1932-1933р.р. в селах України розпочався масовий голод. Голодомор 32-33 років - це найстрашніший злочин більшовиків проти українського народу. Кремлівські керманичі прирекли на жахливу смерть від голоду понад 7 млн. українців. Більшовики помстилися українцям за небажання вступати до колгоспів та задарма працювати в імя кремлівських політиків.

Колективізація привела до відчуження селянина від землі. Вона знищила в селянах зацікавленість до праці й спричинила розорення селянства – корінної основи української нації.