7. Етапи соціально-психологічної реабілітації осіб з особливими потребами

У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливо­стями були визначені основні завдання першого організаційного етапу:

• забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;

• вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливос­тями шляхом діагностики соціуму;

• виявлення сутності соціально-педагогічної реабілітації і пошук дійо­вого механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;

• визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціально-педагогічної реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соц­іальних служб.

На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:

• прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуаль­ної програми реабілітації;

• проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо падання допомоги дитині і сім'ї;

• проведення організаційної діагностики діяльності окремих неуря­дових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральному розвитку дітей шляхом залучення іх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічної роботи;

• вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабіліта­ція дитини з обмеженими можливостями.

На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя­ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален­ня власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:

• розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілі­таційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;

• надання психолого-педагогічної допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;

• активне залучення дитини до носильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;

• підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисних соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;

• вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості;

• удосконалення діяльності спеціалістів-професіоналів, активне за­лучення до роботи волонтерів.

На четвертому етапі — активно-реабілітаційному розгортається інтен­сивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяль­ності.

У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, на реалізацію її внутріш­нього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробля­ються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індив­ідуальну роботу з такою категорією дітей.

7. Короткотермінові і довготермінові моделі соціально-психологічної реабілітації осіб з особливими потребами

Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окрес­лити п'ять основних тактик соціаль­но-реабілітаційної роботи.

У практиці використовуються довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермі­нових варто назвати кризовоінтервентну і проблемно-орієнтовну моделі взаємодії.

Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпсередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації мо­жуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими трав­муючими подіями. Проте, пе зважаючи па індивідуальні відмінності і багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового етапу, його тривалість обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижня­ми. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскіль­ки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. В такий період використовуються як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педа­гога є надання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стре­сової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізу­вати всі сили на підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Про­те і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і ши­рокою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно при­вернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в її житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригніченість, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.

З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомо­гу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відновлювального лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціаліста­ми, установами і сім'єю.

Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, вили­ває на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і на­вчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях. Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливи­ми потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 — 12 контактів з клієнтом.

Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практич­них питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт пере­ходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про резуль­тативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги на пом'якшенні основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий пе­рехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спро­можності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуа­ція у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психо­логічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який падає допомогу і клієнтом — в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати: S опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись; ^ мету і завдання спроектованої роботи; S процедури і методики, які будуть застосовані; ^ вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога — це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефонні контакти тощо);

обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чітко­го характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.

В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру.

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються па психо-соціальному підході. Психосоціальну модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно­-наслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод генограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо-соціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному ви­падку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції — реабілітації дитини — інваліда.