2. Балет « Лілея» к. Данькевича.

Одним із найпопулярніших балетів у ХІХ – на початку ХХ століття був балет “Лілея” К.Данькевича, емоціональний і дохідливий за музикою, сповнений захоплюючих драматичних ситуацій.

Балет “Лілея” складається з трьох дій, чотирьох картин.

Його початку передує невеликий вступ, побудований на двох виразних темах. Перша являє собою виклад у могутньому звучанні мелодії однієї з улюблених ліричних пісень Т.Шевченка – “Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя”. У цьому контексті вона звучить надзвичайно драматично і символізує трагічну долю дівчини-кріпачки Лілеї.

У контрастному зіставленні цих тем спостерігаємо певну тенденцію у створенні художніх образів. Інтонаційна сфера першої теми згодом характеризує не лише образ Лілеї, а й особисту драму двох молодих людей. Друга ж тема, жвава, радісна і жартівлива, втілює оптимізм народу, що не залишає його навіть у найтяжчі хвилини життя.

Дія першої картини розгортається в ніч під Івана Купала. Молодь навколо багаття в хороводах, іграх і танцях проводить своє дозвілля. Тут і Лілея та Степан. Їх заручини супроводжуються народним обрядом. У розпалі веселощів з’являється князь у супроводі гайдуків. Милуючись красою Лілеї, він вирішує розлучити молодих людей. Степан повинен навіки залишити свою кохану і піти в найми до магната. Щоб виграти час і знайти вихід із скрутного становища, Степан за порадою літніх козаків їде на Запорізьку Січ. Картина завершується драматичною сценою прощання.

Багатий і різноманітний матеріал репрезентує музично-хореографічну, пісенну і танцювально-інструментальну творчість українського народу. Молодецькі танці парубків, побудовані на запальних ритмах гопака, витончені дівочі хороводи, стрімка “метелиця”, статечні обрядові мізансцени, жвава гра “в горюдуба”, гумористичні сюжетні танцювальні ансамблі та ряд інших масових музично-хореографічних сцен і картин залишають яскраве враження. Композитор виявив глибоку обізнаність з особливостями різних народних танців, вміло добирав фольклорні мелодії, відповідні до змісту, характеру і темпу кожного танцю. Він настільки “вжився” в музично-етнографічну сферу, що авторські мелодії-теми інколи важко відрізнити від народних пісень і танців. Щедра мелодична винахідливість від народних пісень і танців. Щедра мелодична винахідливість композитора значною мірою зумовлювала успіх і тривали життя балету “Лілея” на сцені.

Масові сцени першої картини побудовано здебільшого на чергуванні завершених контрастних музичних номерів. Вони, природно, чергуються із сольними танцями, дуетами і ансамблями, що випливають із загальної драматургічної лінії спектаклю.

В балеті “Лілея” цікаво відображено від’їзд Степана-воїна на Запоріжжя, настрої та переживання старих козаків і сільської молоді, які мріють про помсту. Не показуючи самої Запорізької Січі, композитор на якийсь момент дав її емоціонально-образне відбиття у музиці. У чцені прощання Лілеї і Степана поступове наростання звучності в самій кульмінації раптово обривається, поступаючись місце драматично-трагедійній лейттемі Лілеї, що символізує страждання і горе народне. А після неї знову звучить бурхлива “запорізька” тема.

Образ головної героїні вже в першій картині балету розкривається досить багатогранно. Вихід Лілеї часто супроводжується задумливою мелодією, яка нагадує звучання сопілки.

Але основним тематично-образним елементом характеристики героїні є мелодія пісні “Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя"; її проведено повністю у вступі. Поява Лілеї на сцені завжди супроводжується повним викладом згаданої мелодії, але завдяки описаному вище методу подачі тематичного матеріалу образ Лілеї не стає від цього одноманітним.

У першому соло Лілеї простими й лаконічними засобами ледве намічено ніжний образ дівчини. А в першому дуеті і особливо у “Ноктюрні Лілеї та Степана” розкривають ліричні переживання, сповнені піднесено-благородного почуття кохання.

Друга картина балету переносить глядача до циганського табору. Серед танцюючої молоді з’являється Лілея і просить молоду циганку Маріулу поворожити. Карти віщують нещастя, але Маріула в пориві добросердечності запевняє Лілею, що вона незабаром зустріне коханого і буде щасливою. Княжі гінці знаходять бідну дівчину в циганському таборі, намагаються її полонити, але Лілея виривається з рук гайдуків, тікає від них і знаходить притулок у лісовій хащі.

У вступі до другої картини сумна, споглядально-повільна “східна” мелодія органічно поєднана із сценічною обстановкою, що малює розташований на лузі циганський табір у вечірню годину.

Сцени третьої картини розгортають в декоративно-живописній обстановці лісової хащі. Лілея, стомлена і змучена переслідуваннями князя і його служок, засинає. Уві сні їй маряться русалки, потім – коханий. Вранці, розбуджена чиїмись кроками, Лілея ховається в кущах. Виявляється, це сліпий бандурист – Степан з хлопчиком-поводирем. Лілея кидається до нього і дізнається про те, як під час бою з ворогами він осліп. У цей час у лісі знову з’являється князь із своїм почтом. Він силоміць забирає Лілею. Коли знепритомнілий від биття Степан приходить до пам’яті, він, розгніваний, поспішає до односельчан, щоб підняти їх на повстання.

Основне місце в цій картині займають фантастичні сцени: хороводи і танці русалок тощо.

Образ Степана у третій картині також значно збагачений.

Остання картина балету починається домашньою виставою у княжому палаці. Князь і його гості втішаються спектаклем кріпаків, які розігрують інтермедійний балет на міфологічний сюжет. З’являють Венера, Афіна і Гера, а слідом за ними – Паріс; він має нагородити золотим яблуком найкрасивішу з богинь. На золотій колісниці амури везуть Єлену Прекрасну (її роль виконує Лілея). Князь і гості зачаровані красою дівчини. У розпалі оргії вбігають гайдуки і сповіщають про повстання кріпаків. Горить палац. Під час сутички з повсталим князь смертельно поранив Лілею, і та помирає на руках у Степана. Розгнівані кріпаки карають князя і присягаються продовжувати боротьбу за своє визволення.

Завершується балет великою картиною народного повстання і трагедійною розв’язкою особистої драми головних героїв.