46. Загальні поняття системи оплати праці.

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати — відрядну й почасову. Вони базуються на визначеній ринком праці ціні робочої сили й установленої законодавством тривалості робочого часу і враховують результат праці та необхідний для неї робочий час. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: відрядна — кількості виробленої продукції, почасова — кількості відпрацьованого часу.

Щоб підвищити стимулюючу роль форм оплати праці, використовують їх різновиди — системи заробітної плати. Різниця між ними полягає в способах обчислення заробітку і в рівнях залежності від кількісних і якісних результатів праці не тільки самого працівника, а й організації (фірми) в цілому (або її структурних підрозділів). Серед багатьох систем заробітної плати можна виділити традиційні — прості, преміальні, прямі й непрямі, індивідуальні і колективні, а також нові (сучасні) системи.

- Залежно від показників оцінки трудового внеску працівників системи можуть бути прості або преміальні.

- За характером впливу на результат праці системи поділяються на прямі і непрямі (опосередковані).

- Залежно від оцінки результатів праці розрізняють системи оплати праці колективні, що ґрунтуються на оцінці колективної праці, та індивідуальні, які ґрунтуються на оцінці результатів праці кожного окремого працівника. Цей поділ умовний, оскільки і традиційні системи удосконалюються, модифікуються. До нових систем відносять гнучку, безтарифну, контрактну, багатофакторні системи тощо.

Використання відрядної і почасової оплати праці має враховувати результати праці, створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці; сприяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у підвищенні продуктивності праці та якості продукції. Застосування тієї чи іншої форми заробітної плати залежить від рівня технічної озброєності виробництва, характеру технологічного процесу та організації виробництва і праці. В основі побудови системи оплати праці мають бути конкретні показники роботи, які піддаються точному обліку і повною мірою відображають працю даної групи працівників, або окремого працівника.

47. Почасова форма оплати праці.

На підприємствах, окрім відрядної оплати, застосовується почасова оплата, тобто оплата за працю певної тривалості (годину, день, місяць). Застосування почасової оплати праці потребує:

- точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

- правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційного рівня виконуваних робіт;

- розроблення й правильного застосування обґрунтованих норм виробітку, (часу).

на сучасних підприємствах праця робітників з почасовою оплатою має нормуватися й оцінюватися на основі показників, які враховують результати їхньої праці:

- нормовані (виробничі) завдання - обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

- планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою, дільницею, цехом;

- норми праці, які можуть бути установлені як ступінь виконання строків виконання певних видів робіт, економії витрат матеріалів тощо.

Почасова форма оплати праці застосовується:

- коли у відсутня реальна можливість для збільшення випуску продукції.

- якщо результати праці не можуть бути конкретно виміряні і кількісно виражені.

- коли економічно недоцільно стимулювати зростання виробітку понаднормово.

Основні системи почасової зп:

- Проста- розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу.

- Почасово-преміальна- заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних(відпрацьований час) і якісних(економія сировини, матеріалів т.д.) показників. Її різновид є почасова-преміальна система з нормованими завданнями.

- Гнучка система оплати праці — це система, за якої певна частина заробітку ставиться в залежність від особистих заслуг і загальної ефективності роботи підприємства.

- Безтарифна система оплати праці — це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями (коефіцієнтами) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо).