
- •1. Державне управління як основний різновид соціального управління, галузь наукового знання і освітня галузь.
- •2. Класична або адміністративна школа в управлінні (1920—1950)
- •3. Школа людських відносин (1930—1950)
- •4. Поведінкові науки (1950 —дотепер)
- •5. Кількісний підхід (1950 — дотепер)
- •2. Державна влада, державне управління і місцеве самоврядування.
- •3. Загальна характеристика системи державного управління.
- •4. Держава як суб’єкт управління суспільним розвитком.
- •5. Цілі, функції і принципи державного управління.
- •6. Організаційно-функціональна структура державного управління
- •7. Державно-управлінська діяльність. Стиль державного управління.
- •8. Концепція адміністративної реформи як теоретична модель нової системи державного управління в Україні.
- •9. Об’єктивація та ефективність державного управління.
- •10. Державне управління в основних сферах життєдіяльності суспільства.
4. Поведінкові науки (1950 —дотепер)
Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Криса Арджириса, Ренціса Лайкерта, Дугласа Мак-Грего-ра і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.
У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбулося повернення до практики управління. З'явився новий напрям менеджменту
— емпірична школа, яка є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних та видача на цій основі рекомендацій для керуючих. Головним напрямом досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників.
Обґрунтовуючи подальший розвиток ринкових відносин, ряд вчених (Д. Марч, Г. Саймон, А. Епіціоні та ін.) критично підійшли до попередніх управлінських теорій з урахуванням сучасного лосвілу і сформували нову
— теорію соціальних систем. Ця теорія використовує в своєму вченні висновки школи людських відносин. Працівника в організації розглядають як соціально орієнтовану істоту, потреби якої впливають на середовище в організації. В свою чергу, середовище має зворотний вплив на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як один із багатьох взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплексі соціальних відносин організації.
5. Кількісний підхід (1950 — дотепер)
До Другої світової війни кількісні методи використовувались в управлінні недостатньо. Дослідження операцій і моделі за своєю суттю — це застосування методів наукового дослідження доопераційних проблем організації.
Після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель — це форма зображення реальності. Вона дещо спрощує реальність і подає її абстрактно. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.
Найбільшим поштовхом до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп'ютерів.
Нова школа.
Характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук і комп'ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.
Методологічний аспект досліджень такого явища, як державне управління, за своїм змістом охоплює використання гносеологічних, тобто теоретико-пізнавальних, знань різного рівня. Як відомо, методологічні знання (на відміну від так званих онтологічних) — це знання щодо принципів, методів, шляхів й інших засобів вивчення, пізнання досліджуваних об'єктів. Оскільки теоретико-пізнавальний арсенал, що використовується суспільними науками у дослідженнях державного управління, має різноманітний характер, доцільно виділяти різні рівні (інакше кажучи, «поверхи») методологічних знань щодо пізнання управлінських об'єктів:
Система філософських знань - рівень загально-методологічних основ державно-управлінських досліджень
Теоретичні положення «науки управління» - узагальнююче поняття; визначає певну систему конкретних управлінських наук, кожна з яких вивчає управління в рамках свого предмета дослідження
Спеціально-методологічні основи досліджень державного управління - розробки у рамках власне теорії (науки) державного управління, які відіграють роль спеціальної методології в межах власне даної науки.
Об'єктом теорії державного управління є виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління. Як зазначається в літературі, її самостійний предмет умовно можна скласти з трьох частин. Першу становлять проблеми взаємодії різноманітних сторін управління, які вивчаються іншими науками, виходячи з їхнього предмета дослідження. Досліджуючи ці взаємодії, виявляючи їх закономірності, наука державного управління досягає більш точного і глибокого пізнання адміністративної реальності. Другу частину становлять питання, які або зовсім не вивчаються існуючими науками, або досліджуються в обмежених рамках, оскільки більш глибоке їх дослідження не може бути досягнуте методами, притаманними даним галузям науки. Третя частина - це проблеми, які не вивчаються жодною іншою галуззю науки, а тому мають суттєве значення для вдосконалення державного управління.
Отже, наукова галузь «Державне управління» має своє чітко окреслене об'єктно-предметне поле досліджень, а саме - один з основних видів діяльності держави - здійснення виконавчої влади. Воно синтезує соціально-політичний, історичний, юридичний, соціологічний, економічний, психологічний підходи, не обмежуючись і не зливаючись при цьому з жодним із них.
Державне управління - наука, що існує у поєднанні теоретичного (фундаментальні дослідження) і практичного (прикладні дослідження) аспектів. Теорія державного управління вивчає різні види управлінської діяльності - від оптимізації праці державних службовців до розробки концептуальних напрямів модернізації апарату державного управління.
Державне управління як наука і як навчальна дисципліна має свої особливості. Як галузь науки воно охоплює теоретичні дослідження проблем організації, становлення й розвитку державного управління, зокрема побудови й оптимального функціонування системи органів виконавчої влади. Як навчальна дисципліна - дає своїм слухачам знання принципів, функцій, методів і прийомів управління, організації державного апарату і державної служби, форм управлінської діяльності, державно-управлінських відносин.