1. Вступ

Фактори розвитку та проблеми створення комерційного підприємства

Становлення і функціонування вітчизняного підприємництва в Україні здійснюється під впливом конкретних історичних умов, що з одного боку, сприяють розвитку, з іншого боку, гальмують його. Підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме стосується цих процесів, що також видозмінює, трансформує їх.

Українське підприємництво зародилося в умовах так званого тоталітарного суспільства. Радянська соціально-економічна і політична система виявилася далекою і від капіталізму, що в своєму розвитку одержав істотну трансформацію, і від соціалізму — того соціального ідеалу, до якого протягом багатьох століть праг­не людство, маючи своєю метою поліпшити матеріальний і духов­ний стан, досягти більш вироблених форм і методів організації і самоврядування.

Проблема полягає сьогодні втім, що розв'язання завдань пере­хідного періоду і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора рин­кового господарства покладено на успадковані від адміністратив­но-командної системи бюрократичні кола. Економіка України усе ще залишається високомонополізованою. У її структурі підприє­мництво займає поки що незначне місце. За оцінками фахівців , для реалізації політики ринкової трансформації економіки України необхідно створити 500 тис. малих і середніх підприємств. У реальній же дійсності процес формування підприємництва відбу­вається повільно. Фактично підприємництво в Україні на етапі зародження виявилося без ресурсної, фінансово-кредитної підтримки, інформаційного і кадрового забезпечення, правової бази. Загальний економічний спад, політична нестабільність.виз­начили складність і нестійкість становища малих підприємств.

Розвиток малого підприємництва стримується і на стадії орган­ізації старту, створення малого підприємства (реєстрація, юридич­не оформлення підприємства, ліцензування, відкриття рахунку в банку, одержання дозволу на виготовлення печатки підприємстваі т.д.), і на стадії організації функціонування малого підприємства (забезпечення устаткуванням, приміщенням, залучення персона­лу, безпека, налагодження відносин з місцевими органами влади, постачальниками сировини, здійснення збуту продукції і т.д.).

За роки розвитку малого підприємництва в Україні й у Криму гострота проблеми реєстрації і відкриття власної справи помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхід­ну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в орга­нах реєстрації в спеціалізованих органів зразки документів і не­обхідні поради. Проте, за витратами часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще вва­жається громіздкою і надміру ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.

Ще не почавши функціонувати, мала фірма змушена до одержан­ня прибутків витрачати солідні суми на внесення частини статутного капіталу, оплату послуг органу, що реєструє, органів статистики, пожежного нагляду, санепіднагляду і позавідомчої охорони, оплати­ти послуги дорогих нотаріусів, для оформлення необхідних установ­чих документів.

Але незважаючи на наявні труднощі і проблеми вітчизняної еко­номіки, у сфері приватного підприємництва в Україні зайняті вже сотні тисяч людей. Однак бізнес це зовсім особлива манера жит­тя, що допускає готовність приймати самостійні рішення і ризи­кувати. Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію.

Перша з проблем, з якими зіштовхується початкуючий підприє­мець - це знайти себе в господарському просторі, як говорять, знай­ти свою господарську нішу. З цією метою необхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування, можливі пільги (позикові, податкові й ін.). Багато чого з цих зведень можна почерпнути у відкритій публікації, ста­тистичній інформації, законодавчих актах чи за допомогою інфор­мації приватних осіб, що носять хоч і суб'єктивну інформацію, але яку не слід зневажати.

Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибір спец­іалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структури підприємства, його початкового ка­піталу і т.д.

Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретель­но спланувати його організацію. Для цього буде потрібно оцінити можливості майбутніх споживачів, одержати всі можливі зведення про конкурентів, вирішити питання про техніку і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.

Немаловажне значення має вибір форми підприємництва, у пер­шу чергу вибір між підприємництвом індивідуальним і колектив­ним. Обравши індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повну відповідальність з зо­бов'язань підприємства і розплачується своїми засобами і майном.

Для того, щоб краще зрозуміти процес і способи створення підприємства, доцільно ознайомитися, у першу чергу, із причина­ ми закриття недовго діючих малих підприємств. Найпоширеніши­ми причинами банкрутства знову створених фірм є:

• відсутність підприємницького досвіду й економічних знань в організатора фірми;

• неправильна комерційну оцінка підприємницької ідеї;

- помилка в оцінці ринку!чи поводження на ньому;

- помилки в плануванні необхідних інвестицій, у фінансово­му обліку, динаміці вартості грошей (дисконті);

- ігнорування оцінки беззбитковості й обсягу насичення ринку;

- помилки в підборі персоналу;

- недостача власних засобів і неможливість одержання (пога­шення) кредиту;

• високі витрати на управління персоналом і його утримання;

• неправильна організація виробництва;

• застаріле обладнання і технології;

- переоцінка власних можливостей.

Основна проблема нового підприємства — створення життєз­датного налагодженого організму, у рамках якого працівники чітко усвідомлять мету своєї діяльності і способи її досягнення. Якщо знову створене підприємство не перетворюється в налагод­жене і кероване виробництво, то воно приречене на провал, розва­жаючи ні на яку блискучу підприємницьку ідею, залучений вели- кий капітал, належну якість продукції, що випускається, і навіть існування високого попиту на неї.

2. Правові основи діяльності комерційного підприємства

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надан­ню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у право - або дієздатності;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійсню­вати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законо­давству України "Про підприємництво". У здійсненні підприємницької діяльності існують обмеження без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом, не можуть здійснюватися ветеринарна практика та реалізація ветерина­рних медикаментів і препаратів.

Ліцензія на здійснення підприємницької діяльності видається не піз­ніше, ніж через ЗО днів з дня одержання заяви. Відмова у видачі ліцензії видається в той же строк у формі відповідного акту.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємни­- цької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачаль­ ників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

• вільне наймання працівників, залучення і використання різних видів ресурсів;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­ сення встановлених платежів;

• самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності прово­диться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районі міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження або проживання даного суб'єкта.

Для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності по­даються такі документи:

• рішення власника (власників) майна, а якщо їх більше двох - установчий договір;

• статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства;

• рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію суб'єкта реєстраційну картку встановленого зразка; - документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без створен­ня юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та доку­мент, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Державна реєстрація здійснюється протягом п'яти робочих днів, ви­дається посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної стати­стики.

Засновники суб'єкта підприємництва повідомляють реєструючий ор­ган про його місцезнаходження.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є під­ставою для відкриття рахунків в установах банків. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову ін­спекцію.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою за­явою підприємця, а також на підстав рішення суду.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці.

Діяльність підприємця припиняється з власної ініціативи, на підставі рішення суду і в разі закінчення строку дії ліцензії.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підпри­ємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та мо­нополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензу­вання підприємницької діяльності" від 3 липня 1998 р. №1020, визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлен­ня дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу".

Для отримання ліцензій на кожний вид діяльності суб'єкт підприєм­ницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, в якій за­значається:

• відомості про заявника: для громадянина-підприємця - прізви­ще, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія і номер, ким і коли вида­ний), місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізи­ти, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

• вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи: підприємцями-громадянами -копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження певної діяльності, копія свідоцтва про державну ре­єстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, юридичними особами - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької дія­льності та установчих документів.

Ліцензія - документ суворої звітності. У ній зазначаються найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію, відомості про отримувача й виду діяльності, на яку видається ліцензія, місце прова­дження діяльності, особливі умови та правила проведення такого виду діяльності, номер реєстрації ліцензії дата видачі і термін дії ліцензії.

Ліцензія скріплюється підписом відповідальної особи і печаткою ор­гану, що її видав.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не менше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта у по­рядку, встановленому для її отримання.

Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про видачу.

У разі втрати ліцензії у п'ятиденний термін після подання заяви ви­дається дублікат ліцензії.

Ліцензія підлягає переоформленню у разі зміни місцезнаходження чи найменування юридичної особи або відомостей про підприємця-громадянина, яке здійснюється протягом 10 днів з дня подання заяви.

Ліцензійною палатою України та Державним департаментом ветери­нарної медицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умо­ви) з ветеринарної практики та контроль за їх дотриманням за № 12/2 від 1 лютого 1999 року.

Лікар ветеринарної медицини може створювати приватну установу ветеринарної медицини з власним найменуванням і вказівкою організа­ційно-правової форми та прізвища власника її майна. Приватне ветери­нарне підприємництво створюється на базі власності лікаря ветеринар­ної медицини, майно якого формується шляхом придбання клініки вете­ринарної медицини, інструментів, устаткування, медикаментів тощо, за рахунок особистих прибутків чи інших узаконених джерел.

Для організації приватної клініки ветеринарної медицини необхідно мати ліцензію Державної служби ветеринарної медицини, дозвіл саніта­рно-епідеміологічного нагляду, державну реєстрацію в органах юстиції чи адміністрації району, документ про ветеринарну освіту та сплатити відповідне держмито.

Ліцензія видається на ветеринарну практику, до якої належить: профілактика захворювань і диспансеризація тварин, дезінфекція, дез­інсекція, діагностична (в тому числі і лабораторна)

Для провадження підприємницької діяльності з ветеринарної прак­тики громадянин-підприємець повинен мати ветеринарну освіту, а юри­дична особа в своєму складі - не менше одного фахівця ветеринарної медицини.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати матеріально-технічну базу, а саме: лікарню ветеринарної медицини, амбулаторію, клініку, пункт швидкої допомоги ветеринарної медицини (робоче місце) з висновками протипожежного, санітарного, ветеринарного державних органів району (міста) про відповідність вказаних об'єктів чинним норма­тивним вимогам.

Суб'єкти здійснюють за рахунок власних коштів природоохоронні заходи з метою зменшення викликаного підприємницькою діяльністю негативного впливу на довкілля.

Підприємець має право самостійно вибирати спосіб організації установ ветмедицини, призначених для здійснення ветпрактики (лікар­ня, амбулаторія, клініка, пункт швидкої допомоги ветмедицини тощо) та забезпечення їх фахівцями ветмедицини, отримувати в державних ор­ганах ветмедицини інформацію про епізоотичний стан у галузі тварин­ництва, брати участь у нарадах, семінарах фахівців ветмедицини, оска­ржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі ліцензії чи дуб­лікату, про зупинення дії та анулювання ліцензії.

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані:

• дотримуватись вимог Закону України "Про ветеринарну медици­ну", рішень місцевої державної влади з питань ветмедицини, інструкцій, настанов, розпоряджень та наказів головних державних інспекторів вет­ медицини;

• провадити передбачену ліцензією роботи, інформувати державні установи ветмедицини про виникнення або про підозру виникнення за­хворювань тварин;

• здійснювати облік захворюваності та загибелі тварин, профілак­тичних та інших ветеринарних заходів, а також подавати ветеринарну звітність за формами, в порядку і строки, затверджені Державним комі­тетом статистики України;

• підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців ветеринарної медицини.