Значення містобудування та його теорії в сучасному суспільстві

Містобудування — матеріальне відображення державного, політичного і соціально-економічного устрою. Воно у всі часи виконувало соціальне замовлення тієї частини суспільства, яка мала найбільший політичний та економічний вплив.

Крім того, містобудівельна діяльність обумовлена технічними можливостями. Тому роль містобудування у суспільстві залежить від соціального та науково-технічного прогресу.

Будь-які зміни суспшьно-економічних стосунків, розвиток матеріально-технічної бази неодмінно стають причиною змін у різноманітних формах містобудівної діяльності.

Сучасному періоду розвитку України як суверенної держави притаманні значні політичні та соціально-економічні перетворення. Впроваджуються демократичні форми правління і ринкові відносини, які формують новий суспільний світогляд і відповідне йому містобудівне мислення. За умов перехідного періоду виникає потреба в теоретичному обгрунтуванні містобудівної політики, враховуючи наслідки минулого періоду, а також сучасні перспективні проблеми.

Містобудівна доктрина, яка діяла на території колишнього Радянського Союзу, не брала до уваги достатньою мірою регіональні відмінності України, її національні й культурні особливості, історичні традиції.

Крім того, базуючись на пріоритетних інтересах виробничої сфери господарства і галузевих міністерств, в межах України було створено райони і міста з надмірно високою концентрацією промислових підприємств і міського населення. Внаслідок цього у них склалася екологічно небезпечна ситуація.

• Негативною спадщиною минулого є низький рівень житлової забезпеченості населених місць.

• Сфера культурно-побутового та інженерно-технічного обслуговування населення значно відстає від нормативів і фактичних показників, що досягнуті у розвинених країнах.

• Масова забудова нових житлових масивів за типовими проектами не відповідає сучасним функціональним та естетичним вимогам.

Враховуючи зазначені та інші хиби містобудівної спадщини, а також соціально-економічні особливості нового періоду, слід визнати, що необхідна містобудівна політика, яка б відповідала сучасності.

Невідкладні питання сьогодення в містобудуванні:

1. Створити стратегію загальної просторової організації всієї території України як краю, а також її окремих регіонів як підставу для державного законодавства та відповідних дій у містах і регіонах.

2. Виробити наукові основи для політики у сфері житлового будівництва.

Архітектурний проект як комплексна система

Архітектурний проект(АП) як комплексна система - це сукупність технічних документів (креслень, описів, розрахунків тощо), необхідних для будівництва і реконструкції будинків, споруд та їх комплексів. АП складається з декількох основних частин або розділів:

АБ - архітектурно-будівельний;

ОВ, ВК, Е - енергетичні;

ТХ - технологічний;

А - автоматичні пристрої та автоматика;

ПОБ - план організації будівництва;

ГП - генеральний план;

К - кошторис та ін.

Проектування здійснюється у спеціалізованих або комплексних проектних організаціях, проектних майстернях, рідше - одним спеціалістом чи групою спеціалістів відповідно до прийнятих у державі норм, нормативів і правил проекту­вання та встановленого порядку затвердження.

Стадії проектування: (згідно з ДБН А.2.2-3-2004. Проектування. Склад, порядок, розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва):

1. одностадійне: РП - робочий проект (для технічно нескладних об'єктів, а також об'єктів з використанням проектів масового та повторного застосування І та П категорії складності);

2. двостадійне: ЕП (ескізний проект) - для об'єктів цивільного призначення, ТЕР - для об'єктів виробничого призначення та для обох - Р (робоча документація).

Для об'єктів Ш категорії складності:

• П (проект);

• Р (робоча документація);

3) тристадійне: ЕП - для об'єктів цивільного призначення, а для об'єктів вироб­ничого призначення - ТЕО (техніко-економічне обґрунтування);

• П (проект);

• Р (робоча документація).

Виконується для об'єктів IV та V категорії складності, технічно складних відносно містобудівних, архітектурних, художніх та екологічних вимог, інженерного забезпечення, впровадження нових будівельних технологій, конструкцій і матеріалів.

ЕП - розробляється для принципового визначення вимог до містобудівнго, архітектурних, художніх, економічних та функціональних рішень об'єкта, підтвер дження можливості створення об'єкта цивільного призначення.

ТЕО - розробляється для об'єктів виробничого призначення, які потребують детального обґрунтування відповідних рішень та визначення варіантів і доцільності будівництва об'єкта.

ТЕР - застосовується для технічно нескладних об'єктів виробничого призначення.

П - розробляється на підставі завдання на проектування, вихідних даних та схваленої при тристадійному проектуванні попередньої стадії для визначення містобудівних, архітектурних, художніх, екологічних, технічних, технологічних, інженерних рішень об'єкта, кошторисної вартості будівництва і техніко-економічних показників.

РП - розробляється для визначення конкретних містобудівних, архітектурних, художніх, екологічних, технічних, технологічних, інженерних рішень об'єкта, кошторисної вартості будівництва і техніко-економічних показників і виконання будівельно-монтажних робіт (робочі креслення).

Р - розробляється для виконання будівельно-монтажних робіт на підставі затвердженої попередньої стадії.

Зазвичай проектування здійснюють у дві стадії (ЕП, Р), (ТЕР, Р) або (П, Р). Невеликі прості дуже поширені об'єкти - в одну стадію (РП). Великі, значущі і складні об'єкти передбачають усі три стадії: ЕП або ТЕО, П, Р.

У системі містобудівної документації з метою обґрунтування місце розташу­вання об'єкта розробляють містобудівне обґрунтування (МО).

МО згідно з ДБН Б. 1.1 -4 2002. "Склад, зміст, порядок розроблення, погоджен­ня та затвердження містобудівного обґрунтування" поділяють на:

а) містобудівне обґрунтування розташування об'єкта містобудування, яке розробляється у разі його розміщення в умовах існуючої забудови або на вільній від неї ділянці за відсутності затвердженої містобудівної документації (детальних планів, проектів забудови або реконструкції кварталів, мікрорайонів) та місцевих правил забудови;

б) містобудівельне обґрунтування внесення змін до містобудівної документації. У містобудівному обґрунтуванні з урахуванням чинних нормативних документів визначають комплекс умов і обмежень та встановлюють граничні параметри об'єкта, який має бути розміщений на конкретній ділянці, розробляють можливі варіанти територіального розміщення цього об'єкта заданих параметрів або за необхідності обґрунтовують зміни до відповідної містобудівної документації.

Містобудівне обґрунтування розробляють комплексно у межах планувального утворення (кварталу, групи кварталів, мікрорайону, промислового вузла) або в системі суміжних територій з урахуванням містобудівного значення об’єкта.

Взаємозв'язок архітектури і будівництва

Будівництво - вид архітектурної діяльності, практична реалізація задуму архітектурного проекту.

Будівництво є розвиненою галуззю матеріального виробництва, у якій створюються і реконструюються основні фонди виробничого і невиробничого призначення.

Його продукція - готові до введення в дію нові будинки і споруди (житлові і громадські, виробничі, енергетичні, гідротехнічні, транспортні).

У системі архітектурної діяльності будівництву передує проектування, після закінчення будівництва починається споживання (експлуатація) його продукту як штучного середовища життєдіяльності людини.

Будівництво відрізняється від інших видів виробництва тим, що воно здійснюється просто неба безпосередньо на місці використання продукції, яка створюється і споживається протягом тривалого часу.

Будівництво є самостійною галуззю народного господарства. Технічний прогрес і зростання обсягів будівельних робіт супроводжуються розвитком будівельної індустрії та спеціалізацією будівельних організацій.

У процесі будівництва архітектор здійснює авторський нагляд за об'єктом, що споруджується, і несе відповідальність за готовий до експлуатації об'єкт загалом. Будівельна організація зобов'язана суворо дотримуватись усіх архітектурно-планувальних, конструктивних, технологічних вирішень. Зміни вносяться у проект за згодою автора проекту та замовника.

Розселення – соціально-економічний процес розміщення людей на території світу, країни, регіону, що складається історично.

Містобудівний аспект розселення пов'язаний з розподілом і перерозподілом населення по території країни шляхом розвитку існуючих і формування нових населених місць.

Розселення відбувається під впливом об'єктивних чинників трьох основних груп:

1. Соціально-економічних - характер виробничих відносин, рівень розвитку подуктивних сил та їх розміщення, що склалося; місцеві та регіональні характе­ристики трудових ресурсів, транспортної мережі тощо;

2. Природних - клімат, рельєф, наявність корисних копалин;

Ш. Демографічних—структура населення, інтенсивність процесів його природ­ного відтворення, характер міграційних процесів.

Розселення - це також активний процес формування людиною її життєвого середовища (створення комфортних умов життєдіяльності й удосконалення усіх сфер суспільного життя на основі інтенсифікації суспільного виробництва).

Результат процесу розселення: просторова форма організації суспільства, його територіальна структура на певний момент розвитку.

Основні види (форми) розселення:

• міське (місто, селище міського типу);

• сільське (село, хутір).

Розрізняються характером виробництва, а також концентрацією ресурсів, людей, засобів виробництва у міському розселенні і деконцентрацією їх у сільському розселенні.

За особливостями взаємного розміщення і ступеня розвитку функціональних зв'язків розрізняють автономну і групову форми розселення:

• автономна - поселення розвиваються ізольовано, зв'язки між ними частково або повністю відсутні;

- групова - сусідні поселення об'єднані стійкими зв'язками у сферах праці, побуту і відпочинку населення.

На форми розселення впливають процеси урбанізації, в результаті яких виникають нові форми розселення:

• міські агломерації;

• урбанізовані райони.

• Характеристики розселення:

• середня людність поселень;

• густота та відстань між поселеннями;

• щільність населення;

• ступінь рівномірності його розміщення та динаміка цих показників. Містобудівельні системи організовані ієрархічно - у вигляді супідлеглого ряду об'єктів: від відносно малих за територією комплексів, вулиць і площ, житлових і виробничих зон, сільських і міських поселень - до великих територіальних систем, аж до системи розселення країни. При цьому містобудівельні системи нижчого рівня формують системи більш високого рівня.

Ієрархічна структура об'єктів відповідає стадії містобудівельного проектування, які відрізняються змістом задач, масштабом і характером технічної документації.

Рішення, які приймаються на верхніх рівнях, є основою для подальшого більш детального опрацювання на нижчих рівнях.

Система розселення - територіально цілісна і функціонально взаємно пов'язана група поселень, між якими існує розподіл функцій при стабільних виробничих і соціальних зв'язках. Інтенсивність зв'язків є основним критерієм визначення меж і рівня розвитку системи розселення з центром або центрами, навколо яких ці системи формуються.

Концепція єдиної системи розселення. На цьому верхньому рівні містобудівельного планування визначається загальна спрямованість формування розселення країни. Концепція єдиної системи розселення відображає соціально-економічну стратегію розвитку суспільства, котра визначає задачі такої територіальної організації господарства і розселення (як приклад - майбутнє України).

Єдину систему розселення формують системи розселення різних рівнів.

Локальна система розселення - це мережа поселень, що розміщені у межах компактної території, транспортна доступність якої від центру до крайнього пункту не перевищує 1-1,5 години в один кінець (приклад - міська агломерація).

Містобудівельні концепції розвитку регіональних систем розселення розробляють у схемах регіонального розселення.

Регіональна система розселення - формується у великих адміністративних та економічних територіальних утвореннях (область, край, економічний район) і охоплює значні некомпактні території, що виключають можливість постійного спілкування населення.

Локальні та регіональні системи розселення утворюють групові системи населених місць:

1. найбільші — центр понад 1 млн. осіб {республіканські центри та підцентри), Ктр. дост. = 2-2,5 год в один кінець;

2. великі – республіканські та обласні центри (з населенням 0.5-1 млн. осіб), Ктр.дост. = до 2 год;

3. середні - формуються на базі обласних і міжрайонних центрів (з населенням 100-500 тис. осіб), Ктр.дост. = до 2 год;

4) малі – формуються на базі міжрайонних центрів (з населенням 50-100 тис. чол., в окремих випадках 20-50 тис. осіб), Ктр.дост.= до 1,5 год.

Керування розселенням передбачає формування, становлення і розвиток єдиної системи розселення країни.

Система розселення країни підрозділяється на регіони (райони), звідси виникає поняття районного планування.

Основна мета районного планування - комплексна територіально-госпо­дарська організація економічних або адміністративних районів, яка здійснюється з метою забезпечення взаємопов'язаного розміщення об'єктів промисловості, сільського господарства і будівництва, доцільного функціонального зонування території, розвитку дорожньо-транспортної мережі, поліпшення санітарних умов розселення і охорони природи.

Проектна документація з районного планування поділяється на: