Основні положення. Поняття архітектурної діяльності та її роль в організації планувальної структури міст і комплексного впорядкування територій. Основні завдання містобудування. Урбанізація міських поселень у ринкових умовах. Архітектурно-естетичні цінності міського середовища.

Архітектурний проект - комплексна система. Взаємозв'язок архітектури і будівництва

Будівництво виникло на зорі розвитку людського суспільства в процесі боротьби людини з природними умовами як засіб захисту від атмосферних впливів та диких тварин і за минулі тисячоліття пройшло гігантський шлях розвитку від простої хижі до висотного будинку, від первісного поселення до сучасного міста.

Основним призначенням архітектури завжди було створення необхідного для існування людини життєвого середовища.

Архітектура {лат. architectura від гр. architekton - будівничий) - специфічна форма суспільного буття, процес пізнання та перетворення суспільством сере­довища життєдіяльності людини відповідно до її матеріальних і духовних потреб.

Архітектура – мистецтво проектувати і будувати споруди згідно з призначенням, технічними можливостями, естетичними поглядами.

Архітектура - це єдність архітектурного середовища, втіленого в будинках, спорудах та їхніх комплексах, та архітектурної діяльності (наука, проектування, будівництво та ін.), які перебувають у складному зв'язку.

В архітектурі пов'язані функціональні, технічні та естетичні основи, сформульовані Вітрувієм: КОРИСТЬ - МІЦНІСТЬ - КРАСА.

Поняття містобудівельної діяльності

Містобудування - комплексна багатогранна діяльність суспільства, що спрямо­вана на створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення.

Містобудівельна теорія розглядає питання в двох аспектах:

• з позиції загальної соціально-економічної ефективності;

• з позиції ефективності будівельного виробництва.

Поняття містобудівельної системи

Містобудування містить:

1. будівництво і реконструкцію поселень;

2. законодавче регулювання;

3. соціальне і економічне планування;

4. архітектурне та інженерне проектування;

5. наукові дослідження.

Містобудівельне проектування принципово відрізняється від проектування будинків і споруд. Різниця визначається характером об'єкта і самого процесу проектування.

Об'єктом містобудівельного проектування є значні за розмірами територіальні системи; місто і його елементи: житлові райони, виробничі і громадські комплекси, а також великі регіональні системи розселення, що включають ряд населених місць і прилеглі до них території.

Містобудівельне проектування спрямоване на просторову організацію тери­торії, середовища міста або району розселення на відміну від "об'ємного проекту­вання", спрямованого на формування окремих елементів цього середовища – будинків і споруд.

Містобудування має на меті просторово-планувальну організацію середови­ща. Тому містобудівельне проектування часто називають плануванням насе­лених місць.

Ще одна відмінність містобудівельного проектування від об'ємного полягає в тому, що містобудівельні об'єкти завжди включають елементи природного комплексу.

Особливістю містобудівельної діяльності є поєднання в ній елементів інженер­ного проектування (каналізація, водо-, газо- та електропостачання), наукового аналізу та художньої творчості.

Водночас з аналізом природних ресурсів і якості території необхідно виявити створені людиною антропогенні ресурси і, першочергово, створену чи існуючу містобудівельну ситуацію.

Розвиток містобудівельних систем характеризується послідовністю - викорис­танням і розвитком систем, які склалися раніше. Особливо яскраво це проявляється в наш час, коли більша частка нового будівництва ведеться в історично сформова­них містах. Майже всі містобудівельні рішення, які приймаються на рівні міста, є реконструкцією або розвитком існуючої містобудівельної структури. Тим більше це стосується масштабів регіону, територія якого у всіх випадках практично повністю господарсько освоєна і нове містобудівельне рішення означає реоргані­зацію існуючої системи землекористування і розселення.

Основні завдання містобудування. Аспекти планувальної організації території

Планування вирішує низку завдань:

1. Економічні – доцільний вибір, а потім планомірне та економічно виправдане освоєння території для усіх видів будівництва, ефективне використання природних ресурсів, визначення найбільш раціональних форм розселення.

2. Технічні – інженерна підготовка території, організація системи вулиць, площ і транспортного обслуговування, благоустрій, забезпечення усіма видами інженерного обладнання (каналізація, водо-, тепло-, енергопостачання, зв'язок тощо).

3. Санітарно-гігієнічні – створення найбільш сприятливих і здорових умов життя населення (мікроклімат, рівень озеленення, рівень інсоляції, чистота повітря тощо).

4. Архітектурно-просторові – створення завершених композицій як при вирішенні населеного пункту загалом, так і при плануванні і забудові окремих його елементів - вулиць, майданів, внутрішньоквартальних територій, створення ансамблів у гар­монійному поєднанні архітектури з природними умовами місцевості.

Ці завдання повинні вирішуватись комплексно, у тісному взаємозв'язку, як різні сторони єдиного процесу містобудування. Послаблення уваги хоча б до одного з них приводить до неповноцінного планування загалом, тому що погіршує умови життя та праці населення або невиправдано збільшує вартість будівництва та експлуатації населених місць, або позбавляє їх естетичних якостей.

Архітектурні аспекти містобудування виходять з його визначення як процесу створення матеріально-просторового середовища (довкілля) життєдіяльності людей. У такому широкому розумінні нівелюється різниця між традиційними об'єктами архітектурної діяльності (будинками, спорудами) і містобудівними (містами та іншими видами розселення), тобто міським середовищем.

Об'єктом діяльності містобудування є не тільки міста, а й поселення різних типів і регіональні структури (міські агломерації, планувальні райони різного призначення, адміністративно-територіальні одиниці). Крім того, до об'єктів містобудування відносять композиційні поєднання окремих будинків, споруд, а також їх природного оточення, що мають властивості архітектурних ансамблів. Вони можуть бути в містах, а також за їх межами.

"Містобудування" як процес є складнішим, ніж "будування" і "будівництво". Він складається, принаймні, з таких видів:

• планування (соціально-економічне, фізичне, просторове);

• проектування (комплексне, галузеве);

• менеджмент і будівництво;

• управління функціонуванням і розвитком міст і територій.

Тому в іноземних мовах вживають інші, більш багатозначні терміни.

Урбаністика

Український термін "містобудування" і аналогічний російський "градостроительство" в англомовних країнах визначається як "районне та міське планування" або „ міське проектування".

У Франції, Італії, Польщі та інших країнах набув поширення термін "урбаністика" як "мистецтво планування і забудови міст".

Найзначніші відмінні ознаки містобудування - надзвичайна складність об'єктів і велика кількість проблем, які потребують комплексного багатогалузевого вирішення. Це вимагає співпраці фахівців різних професій. Міжгалузевий підхід до вирішення містобудівних завдань - одна з головних ознак містобудівної діяльності.

Містобудування як архітектурна спеціальність

У сучасній системі інтелектуальних цінностей все частіше спостерігається прогресивна тенденція професійної спеціалізації. Ця тенденція є загальним наслідком значного розширення та поглиблення професійних знань та навичок. Одним із наукових здобутків вітчизняної теорії архітектури і містобудування можна вважати запропоновану ієрархічну структуру архітектурних об'єктів. Вона має три рівні:

1. - рівень міського довкілля (районне і міське планування; забудова, ландшафтне проектування).

2. - будинків і споруд (архітектурно-конструктивне проектування).

3. - предметного довкілля ( художнє проектування).

Урбанізація – соціально-економічний і територіально-просторовий процес, який полягає у зростанні міст і міського населення і поширенні міського способу життя на усе суспільство.

Основні ознаки урбанізації:

• щільність і ступінь рівномірності розміщення міст по країні;

• кількість і рівномірність розташування великих міст;

• транспортна доступність міст;

• різноманітність галузей народного господарства;

• доступна різноманітність трудової діяльності і дозвілля, а також форм відпочинку і культурного проведення часу як для міських, так і для сільських жителів.

Історично урбанізація тісно пов'язана із розвитком суспільного виробництва і концентрацією населення у великих центрах. Урбанізовані території (зони) характеризуються великою щільністю виробничого, наукового і культурного потенціалу, інженерної і транспортної інфраструктури, житлового фонду, сфери громадського обслуговування, міським типом середовища та організації побуту. Для найбільших міст США і Європи характерний процес виходу міської забудови на прилеглі до міста території, що веде до збільшення урбанізованих територій, формування міських агломерацій. На базі найбільших міст і розвинених промис­лових районів нерідко утворюються зони гіперурбанізації з критичними показника­ми концентрації міських поселень (за М. Дьоміним).

Урбанізм (франц. игЬапізте, від лат.игЬапиз - міський) - те саме, що місто­будування. Напрям в архітектурі та містобудуванні XX ст., заснований на уявленні про місто як центр сучасної цивілізації, який має абсолютний пріоритет над іншими формами розселення.