55. Журнали «Друг» і «Громадський друг» та їх редактори і. Франко й м. Павлик.

Науковці: Животко, Михайлин

«ДРУГ»

1квітня 1874 року часопис "Друг" розпочав своє існування. Редакція кваліфікувала його як "письмо для белетристики і науки". Обсяг його збільшився до 1.5 аркуша, що наблизило його до журнального типу віщань.Спочатку тираж склав 600 примірників, а з початку 1875 року 2 тис. Це свідчило про успіх молодих журналістів, які зуміли знайти тематичну нішу в системі галицької преси (не лише української) того часу.Можна накреслити три головні етапи в розвитку журналу «Друг»:

1) від заснування до осені 1875 р. (до початку дискусій після першого листа М. Драгоманова).

2) з осені 1875 і до кінця 1876 р.. коли в " Друзі" саме відбувся процес ідейного зламу і зміцнювалися демократичні тенденції.

3) період 1877 р.. коли "Друг" уже виходив як революційно-демократичний журнал.

Віщання журналу здійснював редакційний комітет. До його першого складу входили Степан Лабаш, Ієронім Кордасевич, Омелян Калптовський. А. Климкович. Михайло Вагилевич. Підписував журнал до друку і значився його відповідальним редактором І. Кордасевич.

Передбачалося, що кожного навчального року при надходженні до університету нових студентів склад комітету буде переобиратися. Вже восени 1874 року до редакційного комітету був обраний студент першого курсу

Михайло Павлик, який вперше поставив питання про мову журналу. Перший бій він програв, правління "Академического кружка", на засідання якого редакційний

комітет виніс це питання, у хвалило дотримуватися попередньої москвофільської традиції. Обличчя журналу 1874-1875 років визначали фактично три студенти: С. Лабаш, А. Дольницькіш і М. ІІавлик. Було це дивовижне поєднання: С Лабаш був і до кінця життя залишився

запеклим москвофілом, А. Дольницький дотримувався народовської платформи, а М. Павлик вже тоді виявляв соціалістичні симпатії.

"Друг" у цей час розвішався в руслі москвофільської журналістики. Мав він переважно реферативний характер. Публікувалася проза Стебельского, Дольницього, Вагилевскього. Поезія була представлена віршами В. Стебельського, М. ГІавлика. І. Озаркевича. Тут друкувалися О. Марков, І. Франко, який надсилав до редакції "Друга" свої твори, ще навчаючись у Дрогобицькій гімназії. І.

Франко, пристосовуючись до політики журналу, так само писав тоді свої твори язичієм. Перша його книжка віршів "Балади і розказы" (1876) проте лише за мовою відповідала москвофільським настановам. І. Франко дебютував 3 (15) травня 1874 року в третьому числі журналу "Друг" сонетом "Народна пісня".

Подібна література входила до Художнього відділу. Науковий відділ журналу складався з двох частин: природничої й літературно-критичної.

«Громадський друг»

56. Методи відображення фактологічного, образного і нормативного рядів елементарних виражальних засобів.

Науковці: Здоровега, Нерух, Мельник, Олешко

Метод журналістської творчості озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та організаторського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності з конкретним призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляш. Метод журналіста в значній мірі обумовлений ідеологією, світопоглядницькими позиціями, функціональною програмою діяльності. Метод журналіста включає в себе сукупність способів пізнання та спілкування, прийомів впливу на масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності.

Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти спосіб досягнення потрібних людині результатів і у пізнанні, і в практичній діяльності. Розрізняють філософські і спеціальні методи.

Спеціальні методи дуже різноманітні. Але умовно їх можна поділити на спеціальні та загальнонаукові.

Філософський метод, метод наукового пізнання широко використовується журналістами у своїй роботі. Сюди відносяться спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція та ін.

Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в журналістиці.

1.Метод інтерв”ю

2.Метод спостереження

3.Метод вивчення документів

+ аргументація і полеміка

Аргументація – особливий тип судження. Це спосіб судження, у процесі якого висувається певне положення як теза, яку необхідно довести. Розглядаються докази щодо істинності певного доведення і можливих протилежних доказів. Дається оцінка обґрунтуванню і тезі доведення, як і обґрунтуванню і тезі спростування. Крім того, заперечується антитеза, тобто теза опонента. Доводячи тезу, автор тим самим формує переконання в істинності тези і неістинності антитези. У процесі аргументації обґрунтовується доцільність прийняття тези з метою вироблення активної життєвої позиції та реалізації відповідних програм і дій.

Логічна структура доказу й аргументації складається з трьох компонентів. Ними є теза – судження, яке необхідно довести, аргументи – ті істинні судження, якими користуються у процесі доведення тези. Нарешті, формою доведення або демонстрацією називають спосіб логічного зв’язку між тезою й аргументами або сам процес розгортання аргументації.

У працях з логіки називають такі основні види аргументів:

1. Достовірні одиничні факти;

2. Визначення як аргумент доказу;

3. Аксіоми – судження, які приймаються як аргументи без доказу;

4. Закони і теореми.

Здоровега виділяє ще:

• Понятійно-логічну аргументацію (фактологічну, наукову, юридичну, морально-етичну);

• Емоційно-образну (безпосередні емоційні оцінки, публіцистичні образи, образи худ. Літератури та фольклору).

Аргументація тісно пов’язана із суперечкою. Остання неможлива без відповідної аргументації, хоч аргументація існує і як самостійне явище. Полеміка (походить від грец. слова, що в буквальному перекладі означає військову майстерність) – зіткнення поглядів, ідей, концепцій і теорій, вчень. Полеміка – похідна діалогу, який ведеться постійно як між окремими людьми, так і індивідом з самим собою (внутрішній діалог). Без діалогу, обміну думками, а значить їх зіткнення не може бути продуктивного мислення, розвитку ідей, відповідно й осягнення істини. Суперечка е постійним супутником людського спілкування. Вона може вестись досить бурхливо, адже не розрахована на публіку.