Тема 2. Методи складання ґрунтових карт

Яким вимогам повинні відповідати грунтові карти? Вони, перш за все, повинні бути строго наукові і легкі для читання, тобто наочні. На грунтових картах повинні бути відображені основні положення учення В. В. Докучаєва про грунти, їх географія і сучасні досягнення нашої науки у області географії і картографії грунтів, їх родючості.

Грунт — дзеркало природи, а грунтова карта — дзеркало наших знань про закономірності розвитку грунтів в часі і просторі. Грунтові карти розраховуються на багато років, Тому, враховуючи їх науково-практичне значення, карту і її легенду (умовні знаки) потрібно складати так, щоб вони відображали новітні досягнення науки.

Грунтова зйомка включає польове дослідження і картування грунтів. Це взаємно пов'язані види робіт грунтознавця в полі. Спочатку грунтознавець з'ясовує, які зустрічаються грунти і закономірності їх розповсюдження на досліджуваній території, після чого наносить результати своїх спостережень на топооснову, тобто картує грунти відповідно до заданого масштабу грунтової карти.

Таким чином, польові роботи по складанню грунтових карт складаються з: 1) визначення грунтів, 2) встановлення в натурі меж між різними грунтами і 3) нанесення на топооснову результатів польового визначення грунтів і меж їх розповсюдження на досліджуваній території.

Масштаби польових грунтових досліджень і масштаби грунтових карт встановлюються залежно від складності грунтового покриву, цілей дослідження і спеціалізації господарства. Грунтові карти підрозділяються на:

Детальні, масштаб від 1 :200 до 1 : 5000

Великомасштабні, масштаб від 1 : 10000 до 1 : 50000

Середньомасштабні, масштаб від 1 : 100000 до 1 : 300000

Дрібномасштабні, масштаб від дрібніше 1 :300000

Щоб забезпечити відповідну точність грунтової карти, необхідно закласти певну кількість грунтових розрізів. Кількість розрізів на одиницю площі залежить від масштабу грунтово-картографічних досліджень, категорії складності території, що вивчається, ступеня попередньої вивченої території, кваліфікації фахівця. Чим більший масштаб карти, що складається, і складніше територія, тим більше доводиться робити грунтових розрізів на одиницю площі, і навпаки.

В даний час при картуванні грунтів обстежувані території підрозділяють на три категорії по ступеню складності грунтового покриву:

1. категорія: степові райони з рівнинним і розчленованим рельєфом, але з однорідним грунтовим покривом. Грунтові комплекси займають не більше 15% території.

2. категорія:

а) степові, лісостепові райони з розчленованим рельєфом, різноманітними грунтоутворюючими породами і неоднорідним грунтовим покривом. Грунтові комплекси займають не більше 30% території;

б) лісові райони з розчленованим рельєфом, освоєні під землеробство. Болота займають не більше 30% території.

Для забезпечення точності картування відповідно до масштабу грунтової карти, що складається, при вивченні грунтів орієнтовно встановлюється щільність покриття земельної площі грунтовими розрізами — повними, напівямами і прикопками (табл.5—6), описаними в польовому журналі.

III категорія:

а) гірські і передгірні райони;

б) степові і пустельно-степові райони з грунтовими комплексами, що займають більше 30% території;

в) заплави і плавні;

г) лісові райони з розповсюдженням боліт більш ніж на 30% території;

д) лісотундрові райони.

Таблиця 5

Кількість грунтових розрізів на 1000 га

Масштаб картування грунтів	Категорія місцевості
	І	ІІ	ІІІ
1 : 10 000	100	125	167
1 :25 000	33	40	50
1 : 50 000	17	20	25

Зразкове співвідношення кількості повних розрізів, що закладаються на території, що вивчається, напів’ям і прикопок повинне бути як 10 : 40 : 50.

Допускається зменшення кількості напів’ям і повних розрізів за рахунок збільшення кількості прикопок залежно від глибини формування грунтів (до 70%).

Таблиця 6

Кількість гектар, що припадає на 1 грунтовий розріз

Масштаб картування грунтів	Категорія місцевості
	І	II	ІІІ
1 : 10 000	10	8	6
1 :25 000	30	25	20
1 : 50 000	60	50	40

Окрім вказаної кількості грунтових розрізів, для уточнення меж контурів закладаються контрольні прикопки без нанесення їх на карту і без опису в польовому журналі.

У керівництві по польових дослідженнях і картуванні грунтів («Грунтова зйомка». Вид-во АН СРСР, 1959) приводиться більш розгорнена градація території по ступеню складності для грунтової зйомки.

Процес складання грунтової карти, перш за все включає польове дослідження морфолого-генетичних, фізико-хімічних та інших властивостей і ознак грунтів, які служать основою для виділення типів, підтипів, видів і різновидів грунтів, складання попередньої класифікації грунтів і одночасно встановлення взаємозв'язків між грунтами і умовами грунтоутворення на території, що вивчається. В цей час грунтознавець повинен користуватися, головним чином, матеріалами вивчення глибоких розрізів, оскільки дані буріння (невеликі зразки грунтів в деформованому вигляді) не дають можливості вивчити дуже багато важливих морфолого-генетичних і агровиробничих властивостей грунтів, які є осново-положними при визначенні грунтів в полі.

Тільки після того, як за допомогою повних розрізів будуть вивчені грунти і встановлені їх картографічні показники (потужність гумусових — А+В — горизонтів, глибини скипання або залягання соленосних горизонтів і т. п.), грунтознавець може широко користуватися буром, не вдаючись більше до закладки повних грунтових розрізів.

В процесі самого картування грунтів, встановлення і уточнення меж між різними грунтами повинен широко використовуватись грунтовий бур легкого типу — Смертіна, Розанова і Неговелова. Широке застосування бурів в процесі картування грунтів значно скорочує час і засоби на складання грунтової карти, не знижуючи її якості. Навпаки, широке використання даних буріння про потужність гумусових горизонтів, про глибину скипання грунтів від НС1, про характер материнських порід, про глибини залягання тих або інших соленосних горизонтів і інші властивості та ознаки грунтів, які враховуються при виділенні грунтових контурів, дозволяє при меншій витраті сил і часу підвищити якість картування грунтів, тобто точніше нанести грунтові межі.