75. Дослідники відзначають істотне розмаїття індивідуальних особливостей у людей, що виявляється у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування нового матеріалу. Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження заученого або повільності його забування. Готовність до відтворення - у тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй знання, вміння, навички.

Індивідуальні відмінності пам'яті зумовлені типом вищої нервової діяльності (ВНД). При зіставленні показників ефективності пам'яті з виразністю основних трьох безумовних властивостей ВНД (сили, лабільності, врівноваженості) було встановлено поступові взаємозв'язки. Люди з сильною нервовою системою мають кращі показники пам'яті при роботі в ускладнених умовах, бо у них більш вираженою є швидкість утворення умовних рефлексів. Вони виявляють переваги в заучуванні складного матеріалу з недостатньою логічністю. У людей зі слабкою нервовою системою існують переваги при запам'ятовуванні логічно пов'язаної вербальної інформації.

Індивіди з лабільною нервовою системою мають більшу продуктивність мимовільного запам'ятовування, з інертною - переваги в довільному запам'ятовуванні.

Більш збудливі індивіди виявляють переваги при запам'ятовуванні вербального матеріалу. Наочний матеріал краще запам'ятовують особи з переважанням гальмування.

У психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний і проміжний, або змішаний, типи пам'яті. Ці типи частково зумовлені співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, головні чинники - умови життя та вимоги професійної діяльності. Наочно-образний тип пам'яті характерний для живописців, письменників, музикантів, словесно-абстрактний - для науковців. Змішаний тип пам'яті спостерігається в людей, у діяльності яких не помітні переваги певного типу. Кожен із типів пам'яті ґрунтується на певних природних задатках, але формується і в процесі діяльності.

76. Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам'яті, є уявлення. Уявлення - це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.

Уявлення, як і образи пам'яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам'яті матеріал окремого сприймання обов'язково пов'язується із матеріалом всього попереднього досвіду.

Психологічним механізмом уявлення (як і пам'яті) є асоціація - тобто зв'язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:

• асоціації за суміжністю • асоціації за подібністю • асоціації за контрастом .Види уявлень можна виділити за такими ознаками:

• за модальністю;• за ступенем яскравості;• за ступенем чіткості;• за ступенем повноти;• за ступенем стійкості.

За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.

Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам'яті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.

Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає зі зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.

Чим більша кількість зв'язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.

77.Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у тому, що з чого виходить, як пов'язані між собою події, об'єкти, явища, які їхні властивості детермінують цей зв'язок.

На перший погляд здається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам'яті людини. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв'язують усіх проблем. Це й змушує нас шукати таку властивість і такий зв'язок, які б допомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв'язати проблему. Мислення - це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця чутлива картина світу не дає змоги глибоко і всебічно його пізнати. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їхні причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів. Так, у фізиці відкрито елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити. мислення використовує емпіричні знання для міркування і становить трамплін для вищого ступеня відображення світу, що полягає у здійсненні глибинного аналізу, пошуку значущих для індивіда орієнтирів.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності. Мислення - це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності, з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі. Сутність мислення можна визначити так: мислення - це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.

78. Взаємозв’язок мислення, мови і дії. Інтеріоризація та екстеріоризація. Мислення - це вища форма психічного відображення. Мислення - це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності, з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі. Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова - засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Що більше продумана думка, то чіткіше буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П.Я. Гальперін розглядає формулювання думок уголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових дій. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це поліпшує контроль за "маршрутами" думки та вдосконалює її.

Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньому мовленні.

Наголошуючи на специфічності взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав, що мислення відображає світ як художник, а мова служить для цього художника пензлем, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей. Отже, мислення людини не існує поза мовою.

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають при безпосередній дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб'єкта. Мислення, зазвичай, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми. Екстеріоризація—процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої ​​техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Протилежна дія — інтеріоризація(психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.) інтеріоризация — становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей.  Інтеріоризація  надає психіці людини можливість оперувати образами предметів, які відсутні в полі зору. Відірвавшись від матеріального носія, людина за допомогою образу може вільно переміщуватися в просторі і часі, оперувати образами минулого і створювати образи майбутнього.

79. Теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова - засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Що більше продумана думка, то чіткіше буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П.Я. Гальперін розглядає формулювання думок уголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових дій. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це поліпшує контроль за "маршрутами" думки та вдосконалює її. за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама дія зазнає перетворень за декількома параметрами. У ході такого поетапного формування можуть бути отримані навички не тільки вирішення конкретного завдання, але й суміжних з ним завдань. До того ж складається своєрідна "дисциплінованість мислення", долається ефект "броунівського руху думок" тощо. Перший етап попереднього ознайомлення з метою навчання, створення мотивації студента.

Другий - складання схеми орієнтовною основи дії.

Третій - виконання дій в матеріальному або матеріалізованому вигляді. Дія виконується як зовнішнє, практичне, з реальними предметами (це - матеріальне: наприклад, при рахунку перекладання будь-яких предметів). Четвертий - формування дії (в усному мовленні або письмово) без опори на матеріальні кошти. Операції виконуються словесно: вважають вголос.

П'ятий - формування дії у зовнішній промови про себе. Дія супроводжується промовою про себе, поступово скорочуючись, автоматизується.

Шостий - етап виконання дії в розумовому плані. Поетапне формування розумових дій забезпечує інтеріоризацію інтеріоризация — становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей.  Інтеріоризація  надає психіці людини можливість оперувати образами предметів, які відсутні в полі зору. Відірвавшись від матеріального носія, людина за допомогою образу може вільно переміщуватися в просторі і часі, оперувати образами минулого і створювати образи майбутнього. Згідно з поглядами П.Я. Гальперіна, процес формування розумових дій розпочинається з ознайомлення з операційним складом майбутньої дії, а також з вимогами, яким вона має відповідати. Це ознайомлення є орієнтовною основою дії, що визначає тип орієнтування у задачі. Спираючись на певну орієнтовну основу дії, індивід починає виконувати дію. Спочатку вона формується в зовнішньому плані, з реальними предметами або їхніми замінниками. Потім відбувається її перенесення із зовнішнього плану в план голосного мовлення. Мовне виконання предметної дії готує здійснення її у внутрішньому плані (подумки), а потім ця дія трансформується в розумову дію.

80.На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій.

1. Розуміння. Г.С. Костюк зазначав, що процеси розуміння - це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід. На думку Е.В.Ільєнкова, зрозуміти явище означає з'ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. Розуміння можна розглядати як одну з форм мислення, властивість або компонент мислення.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання - це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.

3. Цілеутворення. Утворення цілей становить процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальну мету мислення конкретизує у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.

81. Класифікація явищ мислення

У різноманітних явищах мислення розрізняються:

розумова діяльність - система розумових дій, операцій, спрямованих на вирішення певної задачі;

розумові операції: порівняння, узагальнення, абстракція, класифікація, систематизація і конкретизація;

форми мислення: судження, умовивід, поняття;

види мислення: практично-дійове, наочно-образне і теоретично-абстрактне.

За змістом розрізняється практична, наукова і художня розумова діяльність.

За операційної структурі розумова діяльність підрозділяється на алгоритмічну, здійснювану за заздалегідь відомими правилами, і евристичну- творче рішення нестандартних завдань.

За ступенем абстрагування виділяється емпіричне і теоретичне мислення.

Усі розумові акти відбуваються на основі взаємодії аналізу і синтезу, які виступають як дві взаємопов'язані сторони розумового процесу (співвідносні з аналітико-синтетичним механізмом вищої нервової діяльності);

При характеристиці індивідуального мислення враховуються якості розуму - систематичність, послідовність, доказовість, гнучкість, швидкість і інші, а також тип мислення індивіда, його інтелектуальні особливості.

82. Аналіз загальних закономірностей мислення Таким чином, можна вважати, що проблемність, аналіз-синтез і узагальненість є загальними психологічними закономірностями мислення. Проблемність мислення. Мислення завжди виникає у зв'язку з рішенням будь-якої проблеми, а сама проблема виникає з проблемної ситуації. Проблема - особливий різновид питання, відповідь на яке не міститься в нашому досвіді і знаннях і тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій. Проблема зосереджує нашу увагу на недостатності або відсутності знань (це знання про незнання). Мислення - це розуміння того, що не дано безпосередньо, але перебуває в певному відношенні до того, що дано.

Як відомо, основним принципом вищої нервової діяльності є принцип аналізу і синтезу. Мислення як функція мозку також заснований на цьому принципі.На аналізі і синтезі засновані всі ступені розумового процесу. Синтез - це мисленнєва операція, яка полягає у пошуку цілого через утворення істотних зв'язків між вирізненими елементами цілого. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це операції, які взаємодіють і взаємо зумовлюють одна одну. Повний аналіз, тобто вирізнення основних одиниць цілого, сприяє успішному виокремленню зв'язків між елементами, ознаками цілого.

Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і виконуються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки). Основним механізмом мислення, його загальної закономірністю є аналіз через синтез: виділення нових властивостей в об'єкті (аналіз) здійснюється через співвіднесення його (синтез) з іншими об'єктами.

Узагальненість мислення. Мислення здійснюється з метою пізнання тих або інших істотних властивостей об'єкта, з метою отримання знання. Істотна властивість завжди є загальною для даної групи однорідних предметів (але не всяке загальна властивість є істотним). До вирішення окремої конкретної задачі ми застосовуємо узагальнені знання, загальні правила. Функції операції узагальнення полягають у вирізненні груп предметів та явищ за істотними ознаками, спільними для цих груп. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює вирізнення істотних ознак та відділення їх від неістотних. Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї. Складність її полягає в тому, що вона здійснює пошук не тільки істотних, а й спільних для кількох об'єктів ознак, виокремлення родових ознак і відділення їх від видових. До того ж, операція узагальнення надбудовується над простішими операціями.

Є два різновиди узагальнення: емпіричне, яке здійснюється шляхом порівняння чуттєво даних ознак і виявлення серед них спільних; і теоретичне, яке ґрунтується на глибокому аналізі об'єктів, виділенні спільних та істотних ознак за допомогою подальшого розвитку аналізу в операції абстрагування.

83.Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у пізнанні і діяльності людини, цікавило людство здавна. Асоціаністична теорія. Перші уявлення про універсальні закономірності психічного життя пов'язували з утворенням зв'язків (асоціацій). У XVII ст. вважали, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює думку. Розвиток мислення - це процес нагромадження асоціацій. Психологію мислення у той час ще не виділяли в окремий розділ. На цьому етапі розвитку науки мислення не розглядали як особливу форму діяльності суб'єкта. А тому ланцюжок мимовільних образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу. Гештальтпсихологія. Представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали цілісні утворення-конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення характеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

Біхевіоризм Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення:

1) просте розгортання мовленнєвих навичок;

2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;

3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій. Психоаналіз Мислення розглядається у психоаналізі як мотиваційний процес. З. Фройду належить праця "Дотепність та її відношення до несвідомого". В основі її лежать несвідомі первинні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несвідомого мотиву замінника - бажаного мотиву.Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислення з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали. Теорія мотивації. Згідно з когнітивною теорією мотивації, мотивація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. Теорія мотивації досягнення пояснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. Гуманістична психологія Досліджує мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цих мотивів ще К. Юнг, проте глибше аналізував А. Маслоу. Дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їхній вплив на мислення.

84.Ж. Піаже розглядає мислення як біологічний процес. Операціональна концепція інтелекту.Він використовує поняття інтелект, а не мислення, аналізує такі трактування інтелекту, як "психічна адаптація до нових умов" (Е. Клапаред, В. Штерн), "акт раптового розуміння" (К. Бюлер, В. Келлер). Для Ж. Піаже характерним є генетичний підхід до розв'язання проблем інтелекту. Згідно з теорією Піаже, у цьому процесі може бути виділено п'ять стадій (або п'ять етапів у побудові операцій).

1. Стадія сенсомоторного інтелекту (від 8-10 місяців до 1,5 років). Діти вже в 6-7-ми місячному віці здатні запам'ятовувати і відтворювати побачену послідовність дій.

2. Символічний, або допонятійний інтелект (від 1,5-2 років до 4 років). Згідно з теорією Ж.Піаже, головним досягненням сенсомоторного періоду є розуміння малюками постійності об'єктів, усвідомлення того, що об'єкт існує в часі і просторі. Воно настає приблизно у 1,5 річному віці. Здатність дітей до розуміння простору Піаже пов'язує з локомотивними вміннями, коли дитина починає повзати, досліджувати простір, висувати здогадки, перевіряти їх (а куди ж закотився м'ячик?). 3. Стадія інтуїтивного (наочного) інтелекту (від 4 до 7-8 років). Діти набувають здатності користуватися мовою. Слова-символи обмежені їх особистим (егоцентричним) безпосереднім досвідом і, здебільшого, надмірно конкретизовані.У 3-х річному віці дошкільники перетворюють своїх ляльок в уявних людей (тата, маму, вихователя), виникають складні форми наслідування дорослих, фантазування. Наслідування - це ще одна особливість сенсомоторного періоду. На думку Піаже, навіть найпростіше наслідування передбачає складний підбір схем дії. Символічна репрезентація - здатність уявляти минулі й теперішні події, досвід і поняття за допомогою слів, виразів, жестів чи інших знайомих засобів. Таким чином, когнітивний розвиток дитини, за Ж.Піаже, починається з удосконалення сенсомоторних схем. Інтелект малюка розвивається завдяки вдосконаленню і видозміненню цих схем у процесі адаптації. Особливої уваги заслуговує різновид адаптації, названий циркуляторною реакцією: завдяки цьому процесу малюк відкриває для себе власне тіло і починає навмисне використовувати його можливості з метою впливу на оточуючих. Відповідно до моделі когнітивного розвитку Ж.Піаже, діти набувають ряд основних інтелектуальних здібностей протягом перших двох років. Тому так важливо, щоб саме в цей період розвитку дитина була максимально забезпечена різноманітними іграшками та не обмежена в просторі пізнання навколишнього світу. 4. Стадія конкретних операцій (з 7-8 років до 11-12 років). Діти починають логічно мислити. Здатні класифікувати предмети з урахуванням ієрархії класів. 5. Стадія формальних операцій, або рефлексивний інтелект (з 11-12 до 14-15 років). Характеризується здатністю оперувати абстрактними поняттями.

85.Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять. СУДЖЕННЯ – це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв´язку чи відношення між предметами та явищами.

Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте судження та речення – речі не тотожні. Судження – це акт мислення, що відображає зв´язки, відношення речей, а речення – це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Усі судження поділяють на дві групи: прості і складні. У простому судженні щось стверджується або заперечується. Декілька простих суджень, об'єднаних в одне, називають складними судженнями. У складних судженнях кілька простих суджень об'єднуються сполучниками. Зв'язки між предметами чи між предметами і їхніми ознаками бувають можливими, дійсними або необхідними. Відповідно до зв'язків між предметами судження поділяють на судження можливості, дійсності та необхідності.За значенням істинності всі судження поділяють на три групи: тотожно істинні, або закони; тотожно хибні; здійсненні. МІРКУВАННЯ – це низка пов´язаних суджень, скерованих на те, щоб з´ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів. .

Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і за аналогією. Дедуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі загальних висновків і положень здобувають знання про часткове, конкретне. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал: отже, срібло при нагріванні розширюється». Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях.

ПОНЯТТЯ – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв´язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки. Істотні ознаки – це такі ознаки, які належать об´єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об´єкти від інших об´єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Поняття завжди існує і виявляється в слові, через слово воно повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, які становлять різні галузі наук. Поняття і слово становлять собою єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям його утворення.

Поняття – елемент думки, слово – елемент мови.