59. Особливості сприймання простору, віддаленості в глибину, розміру у процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, яке займає певне місце в просторі й має певні просторові ознаки: величину, форму та виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового сприймання лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв'язки між двома півкулями в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо.

Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього. На близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій - плоскішим. Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагає сприймати відстань. Через порушення акомодації знижується точність зорового сприймання відстані.

Важливе значення для сприймання відстані мають рухи очей, зокрема їхня конвергенція. Взаємодія зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечує адекватне сприймання розміру, форми і їхньої віддаленості від нас. Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою, є контур. Сприймання величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Що краще людина обізнана з конкретною формою, то легше вона вирізняє її серед інших форм.

При сприйманні об'ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, воно сприймається як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то зображення починає сприйматися подвійно. Так, якщо дивитися на шнурок, який висить вертикально на відстані в кілька метрів, і водночас тримати перед очима олівець, то побачимо два олівці.

При одночасному баченні двома очима відповідне подразнення від правого й лівого ока об'єднується в мозкових частинах зорового аналізатора. Створюється враження об'ємності предмета, що сприймається.

За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємо розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття.

60. Особливості сприймання напрямку, часу , руху Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Сприймання здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об'єктивної дійсності.

Серед них велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер. Ритм у роботі серця, ритмічне дихання, ритмічний характер повсякденного життя справляють вплив на вироблення рефлексів на час. Точному, безпосередньому сприйманню підлягають лише короткі часові інтервали. Встановлено, що найточнішого оцінювання часових проміжків досягають за допомогою слухових і рухових відчуттів. При сприйманні часу виявлено схильність перебільшувати коротші й применшувати довші проміжки часу.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. На оцінку часу справляє вплив настанова особистості. Людині" яка чекає неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадують як більш тривалий, ніж він був насправді, а тривалі періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадують як швидкоплинні.

Ступінь суб'єктивізму в оціненні часу залежить також від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки - що він летить.Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений учитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.

Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік прямує дитина, з якою швидкістю пройшов потяг, можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприймання руху також здійснюється на базі умовисновківСприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

61. Особливості сприйняття складних звуків. Сприймання усного мовлення. У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово "море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне.

Аналітико-синтетичний характер сприймання слів враховують у методиці навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленовувати в слові кожну букву, а й розуміти його загалом.Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виділяємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють. Система зв'язків збуджень, яку викликають елементи конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу.

Сприймаючи лекцію, студент бачить викладача, чує мовлення, записує основний зміст лекцій. Комплекс подразників, які діють, викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло, надходить у мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв'язків, які забезпечують цілісність сприймань. У цьому разі основу сприймання становлять між аналізаторні нервові зв'язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина об'єднує окремі елементи у процесі сприймання в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Мовне сприйняття - неоднорідний процес, у якому (з генетичної та функціональної т. зр.) виділені рівні розрізнення і пізнавання.З точки зору характеру «обробки» мовного сигналу виділяються сенсорний , за сприйняттям і смисловий рівні сприйняття. Так, в процесі на сенсорному рівні здійснюється акустичний аналіз і виділення звуків у складі слова, яке пізнається на перцептивному рівні сприйняття. На змістовому рівні встановлюється сенс пропозиції і всього повідомлення в цілому. Смислове сприйняття мовного повідомлення обумовлюється цілим рядом факторів, насамперед, включеністю в активну діяльність людини. Обумовлюючись системою мови , воно залежить також і від характеру самого мовного повідомлення (логіко-смислової структури мови, довжини і глибини фраз, комунікативної насиченості мови і т. д.).

62. Особливості сприйняття людини людиною. Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування - перший обмін словами. Але це не так. Спочатку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співрозмовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності. Дослідами встановлено, що цілісний образ людини виникає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умовами, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормальним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кілометра видно загальний контур, 700 м - сприймаються рухи рук та ніг, 300 м - голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м - розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої видимості показники сприймання людини на відстані гірші. Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприймання та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному відтворенні зовнішності збільшується кількість елементів виразних рухів, проте зменшується кількість елементів оформлення зовнішності. Існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть доповнювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і принципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнучкі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утворення. Свобода в "користуванні" ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом - болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвідносяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння - процес пасивний, автоматичний. Значний вплив на сприймання іншої людини чинить самооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідносить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан тривожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загрозливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву "перцептивного захисту". Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, вона починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедливу критику вважає наклепом. Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини - дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, - це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації.

63. Довільне і мимовільне сприймання. Сприймання і спостереження. Спостережливість як якість особистості. За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне). Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг. У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання так, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, які розв'язують поступово. Наприклад, студент висунув перед, собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями самостійної роботи, за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо.

Відповідно до завдань спостереження складають план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи.

Систематичний характер спостереження дає змогу розглядати об'єкт, що вивчають, у різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються.

Доцільно спостереження супроводжувати записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддають ретельному аналізу.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість.

Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується у процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості

64. Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх ситуаціях.

Приклад м'язової ілюзії. Перед піддослідним лежать дві коробки однакової форми, однакової ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Піддослідному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Помилку пояснюють динамічним стереотипом, який до цього був вироблений в обстежуваного. У процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша - як легша, оскільки так часто буває в житті. Тому м'язам тієї руки, якою піддослідний підіймає більшу коробку, він надає більшого напруження, а м'язам другої руки - меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини ми сприймаємо як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшує довжину вертикальних лінії порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.Ілюзії породжує діяльність різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну - подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії було помічено й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок. Один з ефективних способів маскування - мімікрія (злиття з тлом), інший спосіб маскування полягає у використанні малюнка, що деформує, у якому такою мірою порушено контури тварин, що їх навіть не можна розпізнати й розрізнити. Наприклад, завдяки яскравим смугам зебри з певної відстані неможливо вирізнити тварину з навколишнього середовища. Галюцинації — несправжні сприйняття та уявлення, коли реального об'єкта в цей час немає. Так само, як ілюзії, вони пов'язані з аналізаторами кори головного мозку і бувають зоровими, слуховими, нюховими, смаковими тощо.Галюцинації можуть бути відносно простими, коли хворий, наприклад, у зовсім порожній кімнаті бачить фігури людей і чує їхні голоси, і складними, коли сприймаються цілі сцени.

65. Образи предметів і явищ, що виникають у процесі відчуття, сприймання, а також пов'язані з ними думки, емоції, дії не зникають безслідно, а фіксуються і зберігаються в мозку людини. При потребі враження, які сприймалися раніше, можуть бути відтворені у вигляді образів, уявлень про предмети та явища.

Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібних для діяльності знань, умінь та навичок. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Без уявлень пам'яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам'яті, за словами І.М. Сєченова, постійно перебувала б у становищі новонародженого.

Пам'ять - складник пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність .

66. Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічих, хімічних та ін.) про сутність і закономірності пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології, і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.