51.Сенсорна організація особистості - це рівень розвитку окремих систем чутливості і можливість їх об'єднання. Сенсорні системи людини - це його органи почуттів, як би приймачі його відчуттів, в яких відбувається перетворення відчуття в сприйняття. Будь-якому приймачеві притаманна певна чутливість. Якщо ми звернемося до тваринного світу, то побачимо, що переважний рівень чутливості будь-якого виду є родовим ознакою. Наприклад, у кажанів розвинена чутливість до сприйняття коротких ультразвукових імпульсів, у собак нюхова чутливість. Головна особливість сенсорної організації людини - це те, що вона складається в результаті всього його життєвого шляху. Чутливість людини дана їй при народженні, але розвиток її залежить від обставин, бажання і зусиль самої людини. Розвиток відчуттів залежить від вимог, які висувають життя, практика, діяльність людини. При відсутності дефектів у будові аналізаторів вправою, тренуванням можна домогтися розвитку надзвичайної тонкощі відчуттів. Деякі працівники текстильної промисловості можуть розрізняти до 40 і навіть 60 відтінків чорного кольору, тоді як школярі здатні розрізнити лише 2-3 відтінку. Досвідчений льотчик або шофер по звуку двигуна точно визначає його дефекти, для нас же мотор звучить завжди однаково. Дефект роботи одного індикатора зазвичай компенсується підвищеною роботою і вдосконаленням інших аналізаторів. Яскраво виражається «взаємодопомога» аналізаторів при втраті одного з них. Залишилися неушкодженими аналізатори своєї більш чіткої роботою як би відшкодовують (компенсують) діяльність «вибулого» аналізатора. Дуже інтенсивна компенсаторна діяльність спостерігається у сліпоглухих. При відсутності зору і слуху у них настільки розвивається і загострюється діяльність залишилися аналізаторів, що ці люди навчаються досить добре орієнтуватися вокружающей обстановці.

52.Навколишній світ, його красу, звуки, кольори, запахи, температуру, величину і багато іншого ми пізнаємо завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм одержує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища.

Відчуття є найпростішим психічним процесом, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередній дії подразників на відповідні рецептори.

Органи чуття одержують, відображають, накопичують інформацію і передають її в мозок, щоразу одержуючи й переробляючи величезний і невичерпний потік. У результаті виникає адекватне відображення навколишнього світу і стану самого організму. На цій основі формуються нервові імпульси, які надходять до виконавчих органів, відповідальних за регуляцію температури тіла, роботу органів травлення, органів руху, залоз внутрішньої секреції, за настроювання самих органів чуття тощо. І вся ця надзвичайно складна робота, яка складається з багатьох тисяч операцій на секунду, відбувається безперервно.

Органи чуття - це єдині канали, з яких зовнішній світ проникає в людську свідомість. Вони дають людині змогу орієнтуватися в навколишньому світі. Якби людина позбавилася всіх органів чуття, то не знала б, що відбувається навколо неї, не могла б спілкуватися з навколишнім середовищем, знаходити їжу, уникати небезпек. Людині весь час необхідно одержувати відомості про навколишній світ. Пристосування організму до навколишнього середовища, в найширшому значенні цього слова, припускає постійний інформаційний баланс між середовищем і організмом. Інформаційному балансу протистоять інформаційне перевантаження та інформаційне недовантаження (сенсорна ізоляція), які зумовлюють серйозні функціональні порушення організму.

Роль відчуттів у життєдіяльності людини важко переоцінити, оскільки вони є джерелом наших знань про світ і про нас самих. Що ж таке відчуття за своїм єством? Вчення про відчуття стверджує, що предмети та їх властивості є первинними, відчуття ж -результат дії подразників на органи чуття. При цьому відчуття відображають світ таким, яким він існує. Критерієм істинності відчуттів, як і будь-якого іншого відображення дійсності, слугує практика, діяльність суб'єкта.

53. Загальнопсихологічна характеристика сприймання, його значення і місце в структурі пізнавальних психологічних процесів. Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей і частин, що діють у певний момент на органи чуття. Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми не просто відображаємо те, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їхню наявність у відображенні дійсності. Воно залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, своєю чергою, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів. Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Сприймання формується в процесі діяльності людини як необхідна умова орієнтування в навколишній дійсності. Людина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіряється на практицi.

54.Сприймання поділяються на види за кількома основами.

За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове.

Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою аналізаторів, що взаємодіють між собою. Навіть процес зорового сприймання, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини.

За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху. Сприймання просторуУ взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів. Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Сприймання руху також здійснюється на базі умовисновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра.

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання.У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

55. Природа сприймання. Перцептивний образ. Перцертивні дії. Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. Сприймаючи лекцію, студент бачить викладача, чує мовлення, записує основний зміст лекцій. Комплекс подразників, які діють, викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло, надходить у мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв'язків, які забезпечують цілісність сприймань. У цьому разі основу сприймання становлять між аналізаторні нервові зв'язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності.

Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П. Павловим "рефлекс на відношення". Учений експериментально довів, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками.

Важливу функцію у процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.

Друга сигнальна система робить предмет, який сприймають, словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує його з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.

ПЕРЦЕПТИВНИЙ ОБРАЗ - образ, створюваного в результаті сприйняття, один з різновидів чуттєвого образу. Його формування є процес побудови зображення. Як і будь-яке зображення, образ являє собою безліч елементів, які знаходяться в певному співвідношенні з безліччю елементів зображуваного об'єкта. Найпростішою формою чуттєвого образу є відчуття дотику. Вони виникають при безпосередній дії предметів і явищ матеріального світу на аналізатори і являють собою образи окремих властивостей цих предметів і явищ. Як образ будь-яке відчуття характеризується наступними особливостями: модальністю, якістю, інтенсивністю, тривалістю та просторовими компонентами. На основі синтезу відчуттів складається більш складна форма відбиттів - сприйняття, яке також є чуттєвим чином, що виникають при безпосередній дії предметів і явищ. Цей образ називається перцептивным.

ПЕРЦЕПТИВНІ ДІЇ - дії, спрямовані на вирішення різноманітних перцептивних завдань, таких як виявлення, розпізнавання, ідентифікація, формування образу, упізнання.

56. Роль моторних компонентів у сприйманні. Індивідуальні особливості сприймання. Сприймання не тільки включається в дії людей і регулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення його істотних зовнішніх ознак, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприймання починається керування дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичлененню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-моторною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела звуку, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів.

Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повторному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента.

Як ми вже зазначали, сприймання передбачає дуже високий розвиток не лише сенсорного, а й рухового апарату. Сприймання просторового розміщення предметів абсолютно очевидно формується в процесі реального рухового оволодіння простором - спершу через рухи хапання, а потім - рухи переміщення.

Цей зв'язок з дією, з конкретною діяльністю визначає весь шлях історичного розвитку сприймання. Специфічний аспект, у якому люди сприймають предмети навколишньої дійсності, вирізняючи в ній певні сторони, переважно зумовлений потребою розвитку вищих, суто людських форм сприймання. Він невід'ємно пов'язаний з усім історичним розвитком культури, зокрема мистецтва, живопису, музики.

Сприймання не лише пов'язане з дією та діяльністю, а й саме воно - специфічна пізнавальна діяльність, що полягає в зіставленні чуттєвих якостей предмета, які виникають під час сприймання.

Критерії адекватності образів сприймання дійсності виробляються під впливом умов життя та навчання і піддаються перебудові. Про це свідчать, зокрема, дані про сприймання сліпонароджених у перші дні після видалення катаракти.

57. Властивості сприймання: предметність, цілісність, структурність Найважливіші особливості сприймання - предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Предметність.Унаслідок впливу певних предметів і явищ навколишньої дійсності на наші органи чуття формується предметність сприймання.

Предметність сприймання виявляється в акті об'єктивації, тобто у віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу. Без такого віднесення сприймання не може виконувати своєї орієнтувальної та регулювальної функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання - вроджена якість; існує певна система дій, яка дає суб'єктові змогу відкрити предметний світ. Вирішальну роль тут відіграють дотик і рух.

Предметність як особливість сприймання має велике значення для регуляції поведінки.Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприймання, які забезпечать правильне відображення.

Цілісність та структурність. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

Кожен елемент образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні з цілим і визначається ним. Сам образ сприймання також залежить від особливостей його складників. Так, при сприйманні нового навчального матеріалу школяр стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання матеріалу учневі важливо збагнути зв'язок між словами і фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Пояснення вчителя і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина об'єднує окремі елементи у процесі сприймання в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не об'єктивною цілісністю предметів та явищ, а внутрішніми якостями "духу", його первісними цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання удосконалюється своєрідне формоутворення, надається цілісність та структурність предметам, що відображаються. Цілісність - лише суб'єктивна якість, що виникає в рефлекторній діяльності. З погляду гештальтпсихології, у сприйманні хаотичність світу перетворюється на певні структури, вкладається в певні форми, внаслідок чого предмети й виступають як цілісні.

58. Властивості сприймання: константність, осмисленість, аперцепція Найважливіші особливості сприймання - предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Константність Під константністю розуміють відносну постійність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Якщо предмет, який сприймають на деякій відстані, віддалений від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшується як у довжину, так і в ширину, тобто зменшується і його площа, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму, властиву предметові величину. Так само форма відображення предмета на сітківці буде змінюватися при кожній зміні кута зору, під яким ми бачимо предмет, проте його форма сприйматиметься нами як більш-менш постійна.

Константність сприймання наявна при зоровому сприйманні форми й кольору предметів.

Механізм константності не природжений. Людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного, не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів. Апперцепція

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення дожиття, настанов, знань. Відомо, що сприймання малюнка, мелодії, кінофільму в різних людей не однакове. Трапляються випадки, коли людина сприймає не те, що є, а бажане їй.

Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприймання. Сприймає не саме собою око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприймання здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості, бажання, інтереси, ставлення людини до предмета чи явища. Так, ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву ґрунту. Художник-пейзажист залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорів, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості.

Осмисленість Сприймання - це не лише чуттєвий образ, а й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення. Сприймання людини тісно пов'язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет - означає подумки назвати його, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їхнє використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.