15.Риси постмодерністської естетики.

Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.

Центральною категорією класичної естетики є прекрасне. У постмодернізмі вона залишається, але змінюється її зміст. Прекрасним вважається безсистемність, безпорядок кореневища – різоми. Тут прекрасне – це поєднання морального з чуттєвим, краса асонансів і асиметрії, краса екологічна і алгоритмічна, дисгармонія як норма тощо. Естетизується потворне. Піднесене заміщується дивним, трагічне – парадоксальним, міметичне – іронічним, неміметичним. Центральне місце посідає іронія.

Відмовившись від класичної системи естетичних цінностей, постмодернізм зробив зрушення у напрямку до більшої толерантності, виробив нові стосунки з масовою культурою. Антитеза «високе – масове» мистецтво не сприймається постмодернізмом як актуальна. Масове має такі самі права у мистецтві постмодерністів, як і високе, традиційне, гуманістичне. Що є стосується ставлення до людини, гуманізму, то постмодернізм робить акцент на екології самого життя, умовах і чинниках виживання не лише окремої людини, а всього людства або його частини.

Ознаки постмодерного художнього світу:

1.Загальний абсурд буття

2.Розрив соціальних і духовних зв’язків.

3.Втрата моральних орієнтирів.

4.Дисгармонія і диструкція.

Нове бачення світу у П.:

-Глобальний пофігізм зовнішньо, а насправді страх перед світовим хаосом-внутрішньо.

-Умовність образів і ситуацій.

-Зображення тексту як світу, а світу як тексту.

-Не митець підкоряється законам дійсності і часу, а дійсність підкоряється митцю.

-Хаотичність як текстуальний прийом.

-Інтертекстуальнісь як світо- і самовідчуття героя сучасної людини (постійний діалог митця з попередньою та майбутньою літературою)

-Ремінісенції, асоціації, алюзії, цитати, поєднання різних епох і культур в 1 тексті.

-Просторово-часові зсуви

-Прийом естетичної гри

- Міфологізм (нове трактування міфу, як єдино доступної форми трактування), створення нових світів постмодерністами.

-Синкретизм традицій, концепцій, художніх систем.

-Поєднання різноманітних стилів.

-Поліфонізм (звучання безлічі самодостатніх голосів в межах 1 тексту.

16. Руйнація традиційного сюжету, пародійна «гра» з героєм, читачем, чужими текстами у творах п.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій; Мета такого "роздрібнювання" оповіді - показати  втрату цілісності у самій дійсності, дисгармонію існування людини у світ. Однак усі мікросюжети об'єднуються в творчій уяві оповідача. Він постає як Творець і водночас як персонаж більшої, ніж "текст", реальності - життя. Письменник сподівається, що особистість зможе подолати власну відчуженість і стати об'єднуючою силою не лише у "тексті", а й у світі. 

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв'язки, замість морального підґрунтя - плазма бездуховності. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того - переграти певні ситуації,, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду.      Сучасна література апелює до інтелектуального досвіду читача, заохочує його до активного читання. Читач, який береться за постмодерний текст, фактично погоджується на “умови гри” автора та дає змогу йому втягнути себе в захопливе дійство твору, в якому більш важливим і цікавим, як правило, виявляється не результат, а процес.

Твір – це так званий умовний текст і умовний світ. І все у ньому підпорядковується правилам естетичної гри. Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а граються у життя. І митець начебто не пише, а грається в літературу, грається з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на грані реального та ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності – у світ підсвідомості тощо.

Риси Постмодернізму:

- Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя. - Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо). - Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів. - Сюжети творів — легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літ. попередніх епох. - Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях. - Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача. - Іронічність та пародійність. Основними рисами поетики П. є інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); використання алюзій; тяжіння до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією; бриколаж (непряме досягнення авторського задуму); насичення тексту іронією. Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування з усього.