8.Особливості екзистенційного роману в літературі постмодернізму.

Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні риси екзистенціалізму:

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

• існування людини тлумачиться як драма свободи;

• найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Екзистенціалізм також розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи Андре Жид, Андре Мальро, Жан Ануй, Борис Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, Альфред Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець Мігель де Унамуно, італієць Діно Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін.

Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Представники цієї філософії стверджували, що єдине, чим володіє людина, це її внутрішній світ, право вибору, свобода волі. 9.Естетика інтертекстуальності в літературі постмодернізму.

Інтертекстуальність - Взаємодія тексту з семіотичної культурним середовищем як впровадження і присвоєння зовнішнього: використання цитат, посилань, алюзій.Постмодернізм - Досвід безперервного знакового обміну, взаімопровокацій і перекодіровок. Цим цілком пояснюється постмодерністська центонность (цитатність) і інтертекстуальність: постійний обмін смислами стирає відмінності між "своїм" і "чужим" словом, введений в ситуацію обміну знак стає потенційною приналежністю будь-якого учасника обміну.

Твір постмодернізму не претендує на новизну. Заявляючи як оригінал лише фабулу, воно може складатися з прямих і змінених цитат і посилань до різних, не пов'язаних один з одним джерел. Цей аспект найбільш складний, оскільки при бажанні, до цитат можна звести майже будь-який класичний твір.Французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у літературознавчий обіг, зазначала: «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту». Французький семіотик Ролан Варт писав: «Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш в пізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат». Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.

В постмодерністському філософському тексті відсутній все пояснює концепт: за описуваними явищами не можна виявити ніякої суті, будь то Бог, Абсолют, Логос, Істина і т.д. Це означає відсутність смислового центру, що створює простір діалогу автора з читачем, і навпаки. Такий текст допускає нескінченну безліч інтерпретацій, він стає многосмисленним. Відсутність центру перетворюють авторів у суб'єктів нескінченної комунікації. Джерело інформації, так само як і адресат, стає невизначеним. Набагато важливіше стає те, як висловлюється інформація.