12. Алгоритми і технологія автоматизованого розв’язання основних задач твп-розрахунку складу виробу.

Технічна підготовка виробництва (ТПВ) на промислових підприємствах і у виробничих корпораціях є комплексом робіт, що охоплює наукові дослідження, проектування виробів і технологічних процесів їх виробництва, а також організаційно-планові заходи, виконувані при впровадженні у виробництво нових технічних розробок. Розрахунок складу виробу полягає в тому, що на основі первинних даних (аркушевих специфікацій на виріб і складальні одиниці) про безпосереднє застосування елементів (деталей, складальних одиниць і покупних комплектуючих виробів) у складальних одиницях, визначається зведене застосування цих елементів у виробі. Під виробом слід розуміти будь-яку складальну одиницю, про структуру якої необхідно отримати інформацію. Складовими частинами виробу є деталі й складальні одиниці власного виробництва та покупні елементи. Структура виробу може бути представлена у вигляді спрямованого графа, як це показано на рис.3.1. Вершинами графа є складальні одиниці, в які входять деталі (і), покупні елементи (j) і складальні одиниці менш складної конструкції (g). Складальні одиниці, що є вершинами графа (приймаючі), в математичних формулах позначаються літерою ”v”. На дугах графу вказана пряма застосовність деталей, складальних одиниць і покупних елементів. Структуру виробу можна розподілити за ступенями входження, що характеризує послідовність входження деталей і складальних одиниць у виріб. Результати машинного оброблення інформації з розрахунку складу виробів фіксуються в машинограмах і базі даних. Складені машинограми використовуються конструкторським бюро, технологіч­ними службами, планово-диспетчерським відділом та іншими під­розділами підприємства. Зафіксована в базі даних вихідна інформація про склад виробів буде використана під час розв’язання задач технічної підготовки виробництва, поточного й оперативного планування, а також під час обліку й аналізу використання виробничих ресурсів. Періодичність розв’язання задачі визначається стійкістю номенклатури і структури виробів, що випускаються.

13. Алгоритми і технологія автоматизованого розв’язання основних задач твп-розрахунку трудомісткості виробу за видами обладнання та потреби технологічного інструменту.

Розрахунок трудомісткості виробів здійснюється з метою отримання показників про поопераційні розцінки на деталі й складальні одиниці, про трудомісткість виробів в розрізі професій і розрядів робіт, про нормативні витрати заробітної плати на виробництво виробів тощо. Для визначення показників використовується первинна інформація, зафіксована в масивах: NTRUD – поопераційні норми праці на виготовлення деталей ( ); TARSTAV – погодинні тарифні ставки ( ); KPNORM – розмір нормативної партії деталей і складальних одиниць ( ); SVOD – зведене застосування деталей і складальних одиниць у виробі ( ). NDSO – найменування деталей і складальних одиниць ( ). На першому етапі розраховується штучно-калькуляційний час і розцінка на детале-операції за формулами: , де - час штучно-калькуляційний на о-ту операцію виготовлення і-ої деталі; - час штучний на детале-операцію; - час підготовчо-заключний на партію деталей, що запускаються у виробництво. , де - розцінка на о-ту операцію виготовлення і-ої деталі в с-му цеху по р-ій професії і r-му розряду; - погодинна тарифна ставка по r-му розряду робіт. Потреба в різальному інструменті розраховується за формулою , де I_fcl — кількість l-го інструменту на виготовлення одиниці f-го виробу в с-му цеху; t_icol — час роботи l-го інструмента на виготовлення і-ї деталі в с-му цеху на о-й технологічній операції (хв); t_l — норма стійкості l-го інструмента (max кількість годин, що може відпрацювати інструмент). Потреба в штампах, прес-формах і ливарних формах розраховується за формулою де N_fi — кількість і-х деталей у f-му виробі; — стійкість технологічного оснащення; К_l — кількість деталей, які одночасно виготов­ляються на технологічному оснащенні (наприклад, штампі).