11.2. Початок відліку висот. Закріплення пунктів нівелірної мережі на місцевості

Початок відліків висот ведеться з Кронштадтського футштока. Футшток - це рейка з поділками, закріплена прямовисно біля міц­ної берегової споруди так, щоб можна було робити відліки рівня води. Нуль Кронштадтського футштока являє собою риску, вирізану на мід­ній дошці, вправленій у гранітний стояк мосту біля будинку Морсько­го інженерного училища на висоті середнього рівня води у Фінській затоці.

У Росії відлік висот пунктів земної поверхні вели від нулів різних футштоків. На Балтійському морі використовували футштоки в Кронштадті, Талліні, Усть-Двінську, Лібаві. На Чорному морі є футштоки в Одесі, Очакові, Севастополі; на Азовському – в Маріуполі, Таганрозі.

Нуль Кронштадського футштока використовують як вихідний пункт нівеліровок насамперед тому, що в цьому місці добре вивчено рівень моря.Починаючи з 1825 року за рівнем моря тут ведуться си­стематичні спостереження. Висо-та середнього рівня Балтійського моря щодо нуля Кронштадтського футштока, одер­жана з обробки спостережень за 120 ро­ків, близька до -0,02 м. Коливання цієї позначки не перевищує 0,014 м. Ці переміщення вважають незнач­ними.

Рис.11.1. Фундаментальний репер

Отже, нуль Кронштадтського футштока - достатньо стійкий і добре вивчений вихідний пункт. Біля нього на материку в корінних породах на відстані 0,5 км один від одного закладено три трубчастих вікових репери. Через кожні 5-10 років їх зв'язують нівелюванням з вихідним пунктом висот.Нівелірна мережа на місцевості закріплена спеціальними знаками: фундаментальними, ґрунтовими та стінними реперами.

Рис.11.2. Ґрунтовий репер

Рис.11.3. Стінний репер

На всіх лініях нівелювання І й II класів на вузлових пунктах, побли­зу рівномірних станцій і основних водомірних постів через 50-60 км закладаються фундаментальні репери. За 50-150 м від фундамен­тального репера закладають репер-супутник.

Лінії нівелювання всіх класів закріплюються на місцевості ґрунто­вими або стінними (на закритих територіях) реперами не рідше, ніж через 5-7 км ходу. У важкодоступних районах відстань між реперами можна збільшити до 15 км.

Фундаментальний репер (рис. 11.1) - це залізобетонний пі-лон форми зрізаної піраміди з якорем унизу. У верхні грані пілона і якоря цемен­тують марки 1, 2 з нержавіючої сталі. Нижню основу якоря розміщу­ють на 1 м нижче від межі промерзання грунту. Над репером, на гли­бині 0,3 м від поверхні землі, закладають розпізнавальну плиту розмі­ром 0,3х 0,3 х 0,1 м.

Ґрунтовий репер складається з залізобетонного пілона у формі паралелепіпеда з поперечним перетином 16 х16 см та бетонної плити (якоря). У верхній грані пілона зацементовано марку 1 (рис. 11.2).

Стінний репер (рис. 11.3) закладають у стіну споруди або у вертикальну поверхню скелі.