4.2. Класифікація геодезичних мереж, їх призначення і точність

Існують такі геодезичні мережі: 1) державна геодезична мережа тріангуляції (і полігонометрії) 1-го, 2-го, 3-го і 4-го класів і мережа геометричного нівелювання чотирьох класів; 2) геодезичні мережі місцевого значення (мережі трі-ангуляції і полігонометрії 1-го та 2-го розрядів і мережі технічного, нівелювання); 3) зйомочні мережі (планові й ви-сотні).

Державна мережа країни - це основна геодезична мережа. Роботи з побудови державної геодезичної мережі називають основними геодезичними роботами. Головне призначення державної мережі - бути основою різних зйомок, необхідних для виконання наукових і народногоспо­дарських завдань. Вимірювання в мережах вищого класу виконуються з як-найбільшою точністю, що поступово зменшується в мережах нижчих класів. Перші два класи державної геодезичної мережі використовують для створення єдиної системи координат, а також для виконання на­укових завдань - визначення розмірів і фігури Землі, горизонтальних і верти-кальних рухів земної кори тощо. Мережі 3-го і 4-го класів служать для обґрунтування топографічних зйомок дрібних масштабів, включаючи й масштаб 1:10 000.

Державна геодезична мережа країни допускає похибки у взаємному положенні суміжних точок не більш як 1: 25000.

Геодезичні мережі місцевого значення використовуються для обгрунтування топографічних зйомок у масштабах 1:5000-1:500, а також для правильного ведення інженерних робіт, які виконуються в містах, робітничих селищах, на будівельних майданчиках тощо. Від­носна похибка у взаєм-ному положенні суміжних точок у цих мережах не більше, як 1:10 000.

Зйомочні мережі є безпосередньо основою для топографічних зйо­мок усіх масштабів. Вони являють собою засічки, теодолітні й мен­зульні ходи, геометричні мережі й висотнозйомочні ходи. Точність пла­нових зйомочних мереж - 1:3000. Нев'язки у висотних зйомочних мережах не перевищують 0,2 м, де L - довжина ходу, км.

4.3. Основні геодезичні роботи в Росії

Побудувати геодезичні мережі в Росії намагався академік І. Деліль у 1737-1741 рр. з метою експериментальної перевірки теорії І. Ньютона про фігуру Землі і карто-графування території держави. У 1739 р дерев'яними жердинами вперше в Росії виміряно базис по льоду Фін­ської затоки. Та незабаром роботи його припинено.

Пізніше, в 1809-1811 рр., військове відомство здійснило зйомку Петербурга і південного узбережжя Фінської затоки. Планове обґрунту­вання створювалось методом тріангуляції.

Великі геодезичні роботи виконувалися в Росії, починаючи з 1816 р., у Віденській губернії під керівництвом генерала К. Теннера з обґрун­туванням топографічної зйомки в масштабі 1:21000. У 1816 р. за завданням Ліфляндського економічного товариства відомий росій­ський астроном В.Я.Струве розпочав астрономо-геодезичні роботи для складання карти Ліфляндії. Дещо пізніше почалися тріангуляційні роботи під керівництвом генерала Ф. Шуберта. Після організації Кор­пусу військових топографів у 1822 р. тріангуляційні роботи розшири­лися.

Найбільший обсяг геодезичних робіт проводився в за- хідних при­кордонних областях. Значні роботи виконувалися в Фінляндії, Криму, центральних областях Європейської Росії, на Кавказі, а також у Се­редній Азії, Західному Сибіру, на Уралі, Далекому Сході.

Корпус військових топографів до 1917 р. був майже єдиною організацією, яка займалася побудовою тріангуля- ційних мереж і топогра­фічними зйомками в Росії. За майже 100-річну діяльність Корпусом військових топографів визначено велику кількість пунктів тріан­гуляції (1-го класу - 3650, 2-го і 3-го класів - 63763), 3900 астрономічних пунктів, прокладено 45599 км високоточних і точних нівеліровок, на 300 пунктах визначено силу тяжіння, опубліковано понад 90 томів матеріалів астрономо-геодезичних і топографічних робіт, виконано багато зйомок різних масштабів.

У XIX ст. вийшли „Записки Військово-Топографічного Управління (ВТУ)”. Це видання, за висловом професора Г.А.Багратуні, є нерукотворним пам'ятником геодезичної діяльності ВТУ.

З 1816 р. за пропозицією К. Теннера тріангуляція в Росії поділяється на три класи. Тріангуляцію 1-го класу будували у вигляді рядів трикутників, замкнутих у полігони. Тріангуляція 2-го класу - це суцільні мережа трикутників між рядами 1-го класу. Пункти 3-го класу визначали засічками з пунктів вищих класів.

До 1910 р. під керівництвом генерала І. Г. Померанцева розроблено програму побудови нової тріангуляції 1-го класу. Ряди з трикутників прокладали вздовж меридіанів і паралелей протяжністю 300-500 км. При цьому утворювались полігони периметром до 2000 км. У місця перетину рядів вимірювалися базиси, астрономічно визначалися широти, довготи й ази- мути. Результати тріангуляції обробляли на еліпсоїді Бесселя з вихідним пунктом у Пулково.

Особливу роль у розвитку тріангуляції в Росії відіграло градусне вимірювання по меридіану, основи якого заклали К.Теннер і В.Я.Струве в 1816 р. З часом воно стало великим науковим виробництвом, яке виміряло дугу меридіана від Північного Льодовитого океану до Дунаю протяжністю 25°. У цьому градусному вимірюванні російські геодезисти досягли дуже високої точності. Крім того, у 1848-1872 рр. за міжнародною угодою Корпусом військових топографів були вико­нані градусні вимірювання по 47-й та 52-й паралелях.

Велику роботу з астрономічних визначень здійснив академік В.К.Вишневський. За 1806-1816 рр. він визначив широти й довготи на 223 пунктах.

Нівелювання як особливий вид геодезичних робіт почало розви­ватися з 1870 р., коли Корпус військових топографів перейшов до то­пографічних зйомок з горизонталями. Раніше горизонталі не застосо­вувалися, тому що рельєф місцевості зображали штрихами за Леманом або Болотовим.

Уперше силу тяжіння в Росії визначив у кінці 20-х років XIX ст. у Петропавловську-Камчатському мандрівник Ф.П.Літке. Потім гідрог­раф М.Ф. Рейнеке і військові геодезисти Д.Д. Гедеонов, М.Ф. Павлов та інші виконували маятникові вимірювання сили тяжіння в Кандалак­ші, Середній Азії і на Кавказі.

З небагатьох дореволюційних російських геодезистів, які зробили дуже багато для розвитку російської геодезії, варто назвати Ф. Шуберта, В.К.Вишневського, К. Теннера, В.Я.Струве, А. Б. Болотова, А. Н. Савича, Н.Я.Цингера, І.І.Стебницького, М. В. Пєвцова, І. Г. Поме­ранцева, Ф.О.Слудського і В. В. Вітковського.

Корпус військових топографів виконав величезну роботу, однак до 1917 р. було закартографовано лише 10 % території Росії.