6. «Нова соціальна історія» - британський варіант.

У другій половині XX ст. найбільш дина­мічною галуззю британської історіографії була соціальна історія. У розвитку цього напряму в історіописанні важливу роль відіграли історики-марксисти, що виступили прихильниками вивчення соціально-економічних структур і процесів, модель Школи "Анна­лів" і концепція М. Вебера. На розходженнях у розумінні "нової соціальної історії" позначилися ідейно-політичні орієнтації її при­бічників, які сповідували ліві, ліберальні або праві ідеології.

У 1964 р. в Кембриджському університеті була створе­на "Група з вивчення народонаселення і соціальних структур XVII- XIX ст." під керівництвом Пітера Ласлетта. Члени групи провели велику дослідницьку роботу, зібравши і обробивши численні доку­менти про соціальне становище народних мас Англії. Результати студій вони виклали в колективній роботі "Вступ до англійської історичної демографії"" (1966) під редакцією Е. А. Ріґлі і праці П. Ласлетта "Світ, який ми загубили" (1966). У них простежувалася динаміка народонаселення країни в зв'язку зі станом господарства і соціальними умовами.

В Оксфорді під ке­рівництвом Р. Семюеля 1967 р. постала "Історична робітня" з одноіменним часописом, в рамках якої молоді дослідники вивчали становище широких верств населення, передусім робітництва, його повсякденне життя, свідомість, форми соціального протесту. У 1984 р. група перетворилася на Центр соціальної історії, розширив­ши дослідження на різні соціальні спільноти - жінок, дітей, конфе­сійні групи тощо. Впливовий Центр соціальної історії 1968 р. ви­ник в університеті Ворріка, де його засновником був знаний історик-марксист Е. П. Томпсон. Дослідники Центру акцентували увагу на вивченні робітничого класу.

Особливе місце в британській історіографії займає наукова творчість Еріка Гобсбаума - автора численних праць з історії робітництва і робітничого руху. Світову славу здобули його синтези, присвячені ХІХ-ХХст. ("Вік революції 1789-1848", "Вік Капіталу 1848-1875", "Вік Імперії 1875-1914", "Вік екстремізму. Коротка історія XX століття"). У них він намагається зберегти ці­лісність європейської історії, розглядаючи зміни суспільних струк­тур як взаємозв'язані процеси трансформації всіх сфер людського життя - від господарства до свідомості.

На розвиток соціальної історії в 60-70-ті роки значний вплив мали праці Лоуренса Стоуна. У 1965 р. вийшла його монографія "Криза аристократії 1558-1640". Вчений показав, що англійська аристократія в XVII ст. втратила суспільний престиж і, тим самим, політичну роль, оскільки на той час вже не мала економічного потенціалу, позбулася військових функцій, була прив'язана до королівського двору і поділена на фракції. Кульмінацією студій Л. Стоуна в рі­чищі соціальної історії стала праця "Причини Англійської револю­ції" (1972). Прагнучи пояснити передумови революції XVII ст., історик вдався до моделювання і квантифікації, за лаштунками яких, однак, залишилися свідомісні аспекти суспільного життя. У 1977 р. вийшла нова його монографія "Сім'я, стать і шлюб в Англії 1500-1800". Л. Стоун зібрав і опрацював величезний дже­рельний матеріал, який ілюстрував зміни моделей сім'ї від т. зв. "відкритої сім'ї" до "закритої нуклеарної сім'ї"". Він розглянув сім'ю з погляду демогра­фії, соціології, політики, господарських, психологічних та статевих стосунків. Ця книга стала переломним моментом у переході від соціальної до культурно-антропологічної історії, що почала на­бирати сили у 80-90-х роках.