10. Г. Вайт та його праця «Метаісторія».

У 1973 р. вийшла друком книжка американського історика Гайдена Вайта «Метаісторія. Історична уява в Європі ХІХ ст.», яка поклала початок наративній історіографії. Він виділяє три типи організації матеріалу: хроніка, історія (оповідь, нарація), побудова сюжету. Г. Вайт показав, що в процесі створення історичного тексту (нарації) історики залежні від чотирьох головних літературних тропів – метафора, метонімії, синекдохи та іронії. На його думку, історії властива описовість, яка проявляється на рівні «організації» історичного матеріалу з допомогою побудови сюжету, котрий через властиві мови обмежений «фабулою», «формальним аргументом» та «ідеологічною імплікацією». Фабулу можна сконструювати лише 4 способами: драма, трагедія, комедія, сатира. За формальним аргументом: формізм, органіцизм, механіцизм, констектуалізм. Ідеологічна імплікація: консерватизм, радикалізм, анархізм, лібералізм. Але в цілому весь процес історіописання є наскрізь суб’єктивною творчістю історика, залежного від свого світогляду і культурного оточення.

16, 17. Гендерна історіографія сьогодні. Д. Скотт.

Звернення до суб’єктивних аспектів історичного пізнання відкрило низку нових тем і полів досліджень. Серед них ще у 70-ті роки виокремилася "жіноча історія" ("жіночі студії"), яка згодом, у 80-ті роки, трансформувалася у Гендерну історію (ґендер - з англій­ської "рід").

Ґендерні концепції, як вивчення особливостей станів свідо­мості різних статевих і вікових спільнот, спочатку прописалися в соціології, а тоді зустрілися з "жіночими студіями". У 70-ті роки в університетах Великої Британії і США, а потім у Німеччині, Італії, Польщі, Росії та інших країнах виникли наукові центри, головним об'єктом досліджень яких була жінка - у сім'ї, на виробництві, в освіті, науці, культурі. Історико-фемінологічні дослідження показа­ли, що в історичних розвідках майже повністю відсутні жінки, які впродовж століть у різні епохи і в різних культурах мали свій світогляд й свою систему цінностей, що відрізнялися від чоловічих. Було доведено, що статус жінки (як і чоловіка) не надається, а от­римується.

Ще 1929 р. письменниця Вірджинія Вулф у творі «Власна кімната" поставила під сумнів наявну історію, яку належить переписати, тому що вона "часто видається трохи дивною, нереальною, однобічною". Згодом жіночі студії продемонстрували, що в багатьох усталених міркуваннях, зокрема про минуле, наявні ієрархічність, утвердження й переважання "його-історії" над історією", закріплені у нормах репрезентації історії людства загалом, де погляду чоловіків призначена роль головних діючих осіб. "Нова соціальна історія" стала вагомим чинником виокремлення й поширення жіночої історії: увівши жінок до політичних організацій і на робочі місця та в культуру, її представники легітимізували цей напрям. У результаті цього категорія "жінки" почала існувати як соціальна ідентичність.

Американська дослідниця Джоан Скотт 1985 р. у доповіді на зборах Американської історичної асоціації закликала покласти край протиставленню "чоловічої"" та "жіночої" історій; вона запро­понувала на її місце "ґендерну історію". їй належить також визна­чення її предметного поля, яке дослідниця подає як: 1) комплекс символів і образів, що характеризують чоловіка і жінку в культурі ("ґендерні стереотипи"); 2) комплекс норм — релігійних, педагогіч­них, наукових, правових, політичних, які закріплюють відмінні по­зиції чоловіка і жінки в суспільстві ("ґендерні норми"); 3) проблеми самовираження, суб'єктивного самосприйняття та самосвідомості ("ґендерна ідентичність"); 4) соціальні відносини та інституції, що їх формують (сім'я, ринок, освіта тощо). Таким чином, гендер пере­творився на "соціальну стать" з широким соціальним простором.

Першими підтримали ідеї Д. Скотт американські історики С. Александер, Ґ. Лернер, Д. Келлі, Н. Земон Девіс, російські - Н. Пушкарьова, Н. Дружиніна, Л. Рєпіна. Численні праці, що з'яви­лися у 80-90-ті роки, засвідчили фахову акцептацію напряму істо­риками багатьох країн світу. У полі зору дослідників опинилися сфери інтимності - секс, сексуальна практика і політика (К. Міллє "Сексуальна політика", 1969; М. Фуко "Історія сексуальності", 1976-1984).

Хоча гендерна історія сьогодні не позбавлена суперечностей і крайно­щів, вона перетворилася на доволі впливовий історіографічний нап­рям, який, на думку Д. Скотт, приносить добрі пізнавальні здобутки.