1. Об’єкт і предмет студій в історіографії

Об'єктом пізнання в історіографії є історичні знання, представлені в працях і виступах (лекціях, доповідях) фахових до­слідників минулого — істориків, які формують науковий образ минулого на засадах поширених в історичній науці моделей і схем історичного пізнання (дослідження).

Треба зауважити, що в сучасній світовій та українській істо­ричній думці існують значні розбіжності у трактуванні об'єкта вивчення історіографії. Ним вважають і історичну науку в цілому, і "історіографічний процес", й історію історичної думки тощо. Саме історичне знання, здобуте в результаті пізна­вальних зусиль дослідника, є об'єктом вивчення історіографії як наукової дисципліни, а підсумком пізнавальних зусиль — одержання нового - історіографічного знання - про історичне знання і способи його створення та сприйняття

Предметну сферу визначеного нами об'єкта пізнання історіо­графії - історичних знань - можна окреслити, зважаючи на їхню структуру:

-світоглядний складник, що включає в себе ідеологічну компоненту - систему ідей і цінностей історика, з позицій яких він сприймає і пояснює навколишній світ, часто неусвідомлено перено­сячи їх на минулі події;

-методологічний (теоретичний) складник, що передбачає наявність у дослідника знань про мету, принципи і засоби (методи) здійснення історичного пізнання, а також його приналежність до визначеного наукового напряму, школи, інституції;

-фактологічний (джерельний) складник, пов'язаний з умін­ням дослідника працювати з історичними джерелами і реконстру­ювати на їх підставі минулу дійсність;

-соціально-культурний складник, який забезпечує присутність у створюваних істориком знаннях впливів соціального (родинного) оточення, його ментальних структур, зокрема історичної пам'яті;

-психологічний складник, що відображає присутність інди­відуально-емоційних переживань, симпатій та антипатій історика у здобутих ним знаннях;

-мовнолінґвістичний складник, що передбачає використан­ня дослідником відповідного вербального представлення історичної інформації, яке забезпечує зрозумілу й прийнятну для фахівців інтерпретацію історичних знань.

Через окреслену вище предметну сферу історіографія прагне якомога повніше реконструювати шлях формування історичних знань та їхню значущість як для створення, доповнення або зміни історичної картини, так і для обслуговування пізнавальних потреб соціуму в цілому.

4. «Нова наукова історія», зворот до кліометрії.

Нова парадигма, що сфор­мувалася у 60-ті роки й поступово видозмінювалася до кінця сто­ліття, фраґментаризувала історичне пізнання, розбивши дослідни­ків на різні напрями й течії, кожний з яких намагався залучати до свого пізнавального арсеналу теорії та методи інших соціальних, гуманітарних і природничих наук. Інтегруючись з іншими науками, "нові історики" прагнули звести до мінімуму суб'єктивні чинники пізнання. Водночас з'явилася тенденція включення в історичне пізнання тих соціальних і свідомісних структур, котрі до цього не були в полі зору дослідників - повсякденного життя і побуту, речей і відносин, рекла­ми і погоди тощо.

Для парадигми "нової наукової історії" взірця 60-80-х років, що об'єднувала різні течії та напрямки, характерними є такі риси: 1) вивчення масових соціальних груп чи структур з метою віднайти приховані зв'язки і залежності; 2) залучення і обробка масових джерел із застосуванням квантифікації історичної інфор­мації та використанням кількісних (математичних) методів; 3) обов’язкова попередня побудова моделі (гіпотези) досліджуваного явища з наступною її перевіркою за допомогою аналізу масових джерел; 4) запозичення теоретичних концепцій і методів суміжних соціальних і гуманітарних наук для побудови моделі-гіпотези; 5) відмова від притягнення спекулятивних загальноісторичних теорій, які шукають універсальний сенс історичного розвитку.

Особливу роль у «нні» відводять кількісним (математичним) методам, які повинні зробити цілком доказовими отримані дослідницькі результати. Поява ЕОМ і гучні успіхи інформатики сприяли виникненню надій, що квантифікація розв’яже усі теоретичні проблеми в історії, перетворить її у сувору науку на зразок природничих, усуне суб’єктивізм і описовість. Комп’ютерна технологія обробки масових історичних джерел захопила багатьох західних істориків.

У методологічному плані кліометристи намагалися створити окрему теорію, уникаючи при цьому загальноісторичного синтезу. Суспільство вони розглядали як систему, в якій окремі структурні елементи функціонують майже цілком автономно від цілого суспільства. Тому активно пропагувалося створення різноманітних моделей структур, використання для цього теорій соціальних наук. Разом з тим, великі сподівання, які покладалися на кліометрику, повністю не виправдались. Особливо це стосується теоретичного аспекту історичних досліджень з використанням комп’ютерної техніки. Виявилося, що історична теорія потрібна як при постановці гіпотез і створенні моделей, так і при інтерпретації отриманих результатів. У цих випадках історик не може обійтися без того чи іншого розуміння суспільства та його організації на певних історичних етапах, ролі і місця окремих його структурних складових.

З особливим ентузіазмом сприйняли «квантитативну революцію» американські історики, що почали масово застосовувати кількісні методи до вивчення політичних процесів у США. У США зусиллями А. Конрада, Д. Меєра, Р. Фогеля, Д. Норта та інших Повернення в бік масових джерел стимулювало створення у США і західноєвропейських країнах численних електронних баз даних, які дозволяли ставити до нагромаджених фактів найрізноманітніші дослідницькі питання і отримувати точні відповіді, виникли нові часописи.

У Франції ініціатором кліометрики виступив Ернест Лябрусс. Подібі тенденції простежувались й у інших країнах. Проте «мода» на кліометрику у 80-ті роки почала знижуватися під впливом нових тенденцій в світовій історіографії.