
- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
Військова організація являє собою відкриту соціотехнічну систему, цілісність, що складається із численних взаємозалежних частин, тісно переплетених із зовнішнім світом (зовнішнім середовищем).
Внутрішні змінні – це ситуаційні фактори усередині організації. Для військової організації основними змінними, які вимагають уваги командирів, є: мета, структура, завдання, технологія, інформація, люди й військова організаційна культура.
Мета. Мета ‑ це конкретний кінцевий стан військової організації або бажаний результат, якого прагне досягти група, виконуючи поставлене завдання. У ході планування військові менеджери визначають цілі й доводять їх до підрозділів військової організації.
У підрозділах так само, як і у всій військовій організації, необхідно визначити цілі. Цілі підрозділів у різних військових організаціях, які мають подібну діяльність, будуть ближчі між собою, ніж цілі підрозділів однієї організації, що займаються різними видами діяльності. Мета штабу першого підрозділу будуть ближча до цілей такого ж штабу другого підрозділу військової організації, ніж до цілей служби озброєння цієї ж військової організації. Через такі відмінності у меті підрозділів управління організацією повинне докладати зусилля до їх координації. Основною відправою при цьому слід уважати загальні цілі. Мета підрозділів повинні робити конкретний внесок при досягненні цілей військової організації як цілого, а не вступати в протиріччя із цілями інших підрозділів.
Структура військової організації буде розглянута в п. 1.1.3.
Завдання. Завдання – це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь установленим способом і в чітко визначений строк. З технічної точки зору завдання ставиться не конкретному військовослужбовцеві, а його посаді. Завдання військової організації можна поділити на три категорії: робота з людьми; робота із предметами (машинами, військовою технікою, зброєю, сировиною й інструментами); робота з інформацією.
Наприклад, під час перевірки справності ракет або при заправці ракет рідким паливом робота військовослужбовців полягає у виконанні дій із предметами. Завдання ж командира взводу на цих етапах – вдало організувати колектив, тобто роботу з людьми. У той же час робота оператора ЕОМ ‑ офіцера штабу в основному, пов’язана з інформацією.
Технологія. Технологія розглядається як засіб перетворення ресурсів (будь то люди, інформація, зброя або фізичні матеріали) на результаті діяльності військової організації (досягнутий рівень бойової підготовки в мирний час і кількість знищених сил і засобів противника – у воєнний час).
Завдання й технологія тісно пов’язані між собою. Виконання завдання військовою організацією включає використання конкретної технології як засобу перетворення ресурсів, що надходять на вході, на результати діяльності військової організації на виході. Машини, зброю, військову техніку й сировину можна розглядати як компоненти технології. Однак найбільш вагомим компонентом, безсумнівно, є процес, за допомогою якого вихідні матеріали (сировина) перетворяться на бажаний на виході результат діяльності військової організації.
Інформація (роз’яснення, виклад) — поняття, що включає до себе обмін відомостями між людьми, а також між людиною й автоматом, з одного боку, автоматом з автоматом — з другого. З погляду сприйняття відомостей (повідомлень) інформацію розглядають як зменшення невизначеності відносно очікуваної події.
Інформація є одним з основних понять кібернетики — науки, що вивчає загальні закономірності управління, властиві об’єктам будь-якої природи (неживої, живої людському суспільству), а також загальні закони одержання, зберігання, переробки й передачі відомостей.
Управління ґрунтується на інформаційному процесі, який полягає в обміні інформацією між органами управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем.
Інформація виступає основою процесу управління. За допомогою інформації відбуваються циклічні повторювані стадії процесу управління — одержання, переробка відомостей про стан керованого об’єкта, а потім передача йому команд. Отже, за допомогою інформації реалізуються зв’язки між суб’єктом і об’єктом управління.
Докладно про інформацію див. п. 2.1.9.
Люди. Ми багато говоримо про військові організації, які щось виконують, про військових менеджерів, які щось роблять. При цьому дуже важливо пам’ятати, що й військові організації, і командир (начальник) и, і підлеглі це не що інше, як група людей. Коли військова організація не виконує завдання й не досягає мети, винуваті не всі військовослужбовці, а кілька конкретних людей, які недостатньо мотивовані або не навчені. Якщо окремі військові менеджери не визнають, що кожен працівник являє собою особистість із її неповторними переживаннями й запитами, то здатність військової організації досягти намічених цілей буде поставлена під загрозу. Військові менеджери, загалом, досягають мети організації через вдале керування іншими людьми. Отже, люди є головним чинником у будь-якій моделі управління військовою організацією, включаючи й ситуаційний підхід.
Існує три основні аспекти людського фактора в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих військовослужбовців, поведінка військовослужбовців у групах, характер поведінки військового менеджера. Уважається дуже важливим функціонування військового менеджера в ролі лідера і його вплив на поведінку окремих військовослужбовців і груп. Розуміння й успішне керування людським фактором дуже складні.
Як поводяться люди в суспільстві й на роботі є наслідком складної комбінації індивідуальних характеристик особистості й зовнішнього середовища. Немає у світі двох людей, у яких була б однакова комбінація характеристик. Отже, число конкретних характеристик нескінченно, і ймовірність, що дві людини будуть поводитися однаково в одній і тій самій ситуації, практично дорівнює нулю.
Тому військові менеджери повинні у своїй роботі враховувати, що людина – головний ресурс організації й що вона має якості, властиві тільки їй. Тому військовим менеджерам необхідно вивчати підлеглих і враховувати їх якості при управлінні.
Військова організаційна культура. Один з основних резервів підвищення ефективності військової організації є організаційна культура. Військова організаційна культура (ВОК) – це комплекс цінностей, бачень, очікувань, вірувань, традицій і норм поведінки, прийнятих більшістю членів військової організації. ВОК поділяється на суб’єктивну й об’єктивну. Суб’єктивна військова організаційна культура включає: історію військової організації в цілому; історії відомих командирів і рядових військовослужбовців даної організації; організаційні табу (заборони на що-небудь), які застосовуються у військовій організації; мова спілкування у військовій організації, гасла, взаємини між військовослужбовцями тощо. Об’єктивна військова організаційна культура включає: місце розташування військової організації; дизайн (художнє оформлення) приміщень; обладнання робочих місць військовослужбовців і військових менеджерів; устаткування і меблі приміщень; зручність роботи протягом усього дня; обладнання й розташування кімнати приймання відвідувачів; стоянки для автомобілів та ін. Суб’єктивна організаційна культура є основою формування військової управлінської культури, тобто стилів управління й вирішення командирами проблем, їх поведінки в цілому. Об’єктивну організаційну культуру звичайно пов’язують із фізичним оточенням, що створюється у військовій організації. Усе це тією чи іншою мірою відбиває цінності, яких дотримується дана організація. Хоча обидві складові ВОК важливі, однак суб’єктивний аспект створює більше можливостей для знаходження як загального, так і відмінностей між організаціями.