- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
Військова організаційна культура має два аспекти: суб’єктивний і об’єктивний (див. п. 2.2.1). Суб’єктивний аспект відбиває духовний бік життя військової організації, а об’єктивний ‑ матеріальний. Суб’єктивний аспект є основою управлінської культури командира.
Об’єктивний аспект зазвичай пов’язують із фізичним оточенням, що створюється у військовій організації. До нього входять: місце розташування організації, сам будинок і його дизайн, робочі місця, обладнання й меблі, кольори й обсяг простору, зручності, кафетерій, кімнати для прийому, стоянки для автомобілів тощо.
Розглянути усі аспекти об’єктивної військової організаційної культури в даному навчальному посібнику неможливо. Ми тільки коротко зупинимося на питаннях об’єктивної військової організаційної культури, які належать до військового самоуправління (самоменеджменту).
Об’єктивну військову організаційну культуру вважають фундаментом діяльності командира з управління самим собою. Така діяльність одержала назву самоуправління (самоменеджмент). У попередніх розділах сутність військового управління розкривалася головним чином як вплив командира на інших, як вплив на підлеглих для досягнення поставлених цілей. Однак цього в сучасних умовах недостатньо. Як було відзначено в п. 1.3.1, ще однією з вимог до сучасного командира є вміння управляти самим собою.
Однак багато командирів, навіть із великим досвідом, ефективно управляє підлеглими, але не навчилося управляти собою. Виявляється, зробити друге важче й складніше, ніж перше. Про це говорять наступні висловлення великих людей.
Публій Сір відзначав: «Божевільний той, хто прагне управляти іншими, не вміючи управляти собою» [55, с. 333].
Англійське прислів’я наголошує: “Не може управляти іншими той, хто не в змозі управляти собою”.
2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
Ефективність роботи командира, успіхи в його кар’єрі багато в чому залежать від уміння управляти самим собою. Управляючи підлеглими, потрібно, насамперед, управляти собою. Це зробити нелегко.
Необхідність застосування командиром самоуправління визначається тим, що багатьом командирам не вдається раціонально організувати свою працю через наступні недоліки, що зустрічаються в їх роботі: 1) постійний поспіх, 2) накопичення справ, 3) метушливість, 4) перевтома, 5) виконання “чужої” роботи (діяльність за принципом “я все сам”), 6) безплановість роботи, 7) слабка мотивація виконання завдання.
Більшість командирів не може відрізнити головне від другорядного. Їх захоплює “текучка”. Вони зосереджуються на усуненні дрібних відхилень, перетворюються на диспетчерів. А невирішеність перспективних питань і кардинальних проблем приводить до накопичення ще більшої кількості поточних питань.
Інші командири всю увагу приділяють перспективним і важливим проблемам. Вони подовгу їх проробляють і багаторазово обговорюють. Однак їм бракує часу на ознайомлення зі станом справ на місцях, на бесіди з підлеглими.
Є командири, які створюють ілюзію, начебто вони скрізь встигають. Протягом дня вони виконують кілька десятків різних заходів і справ. Проте рішення в таких випадках приймаються сумбурно й імпульсивно, без необхідного аналізу й оцінки варіантів. Через це знижується якість рішень і ефективність управління.
Окремі командири через брак часу (найчастіше через погану організацію своєї праці) збільшують тривалість робочого дня до 10 – 14 год. У них не залишається часу на самоосвіту, культурні розваги, відпочинок, заняття спортом тощо. Вони відстають від свого часу. Наслідком усього цього може стати фізичний зрив.
У науковій і популярній літературі із проблем управління виділені такі яскраві образи керівників, які часто зустрічаються в житті і відрізняються за стилем організації своєї діяльності: керівник - імітатор, керівник - фігаро, керівник - ”свій хлопець”, керівник - інтелектуал”, керівник - “бульдозер”.
Такі характеристики можна застосувати й до деяких військових керівників.
Для того, щоб навчитися самоуправлінню, необхідно:
організувати й оснастити робоче місце;
створити сприятливі умови роботи;
організувати й спланувати свою роботу;
4) дотримуватися здорового способу життя й здійснювати самоконтроль здоров’я.
Учені й практики з управління вважають, що для вирішення вищеперерахованих завдань, командирові, насамперед, необхідно навчитися управляти часом.