
- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
Взаємини співробітництва командира й заступника базуються на взаємному інформуванні й особливій довірі. Від рівня розвитку такого співробітництва суттєво залежить атмосфера в колективі й авторитет його керівників. Особливий характер цього виду взаємин і співробітництва вимагає обов’язкової особистої участі командира в доборі свого заступника.
Як правило, заступником повинен призначатися молодший і менш досвідчений, перспективний фахівець, що стоїть у резерві на заміщення посади командира. Такий добір дозволяє співробітничати цим двом військовим менеджерам найкраще.
Порушення цього правила може приводити до ненормального співробітництва командира й заступника. Слабкий командир може обґрунтовано побоюватися свого більш сильного й досвідченого заступника, оскільки буде втрачати свої позиції лідера. Щоб запобігти цьому, він може ускладнити роботу заступника, відсторонюючи його від вирішення принципових питань, перевантажуючи текучкою, привселюдно підкреслюючи його помилки й недоліки. Слабкий командир може прагнути оточити себе ще більш слабкими фахівцями, створюючи нестерпні умови для творчих співробітників.
Співробітництво командира й заступника при недостатній компетентності командира, як правило, приводить до розколу колективу, появи в ньому нездорових тенденцій групування, оцінки підлеглих не за діловими якостями, а з позиції того, “наша” чи “не наша” ця людина тощо.
Взаємини співробітництва із заступником установлюються й зберігаються, якщо командир:
1) тверезо підходить до вибору заступника;
2) коректний, не афішує офіційну підпорядкованість, а підкреслює зацікавленість у співробітництві з ним;
3) повністю знайомить заступника з усіма сферами своєї діяльності й використовуваними методами прийняття рішень;
4) повністю знайомить заступника зі своїми найближчими й майбутніми завданнями й планами;
5) інформує заступника про документи, що надійшли;
6) обговорює із заступником поточні й перспективні плани, розподіл ресурсів, питання оцінки й перестановки кадрів;
7) визначає функціональні обов’язки заступника;
8) по можливості рідше втручається у вирішення питань, що є сферою компетенції заступника;
9) уважно ставитися до пропозицій заступника;
10) публічно підкреслює свою повагу й довіру до заступника;
11) вивчає й знає його інтереси й здібності;
12) особливо й дійсно турбується про умови праці й побуту заступника;
13) після своєї відсутності, насамперед, необхідно вислухати доповідь заступника про стан справ у підрозділі;
Взаємини співробітництва із заступником не можливі, якщо командир:
1) відсторонює заступника від участі в процесі прийняття рішення з принципових питань, перевантажує його текучкою;
2) відсторонює заступника від вирішення кадрових питань;
3) тримається із заступником підкреслене офіційно;
4) скасовує розпорядження заступника.
Взаємини співробітництва з командиром установлюються й зберігаються, якщо заступник командира:
1) зміцнює й підтримує авторитет командира, підкреслює свою повагу до його досвіду й знань;
2) ініціативно допомагає командирові;
3) уміє взяти на себе відповідальність за нераціональні дії підлеглих;
4) організовує виконання розпоряджень командира;
5) активно розробляє пропозиції з удосконалювання стилю роботи;
6) виявляє цікавість до планів начальника, до його думки з основних напрямів діяльності;
7) знає стан справ у командира й готовий у будь-який момент взяти виконання справ на себе;
8) утримується від прийняття рішень з питань, які командир уважає сферою своєї особистої компетенції.
Необхідно забезпечити взаємне інформування командира й заступника про плани, зроблені розпорядження й виконані роботи.
Командир і заступник повинні систематично спілкуватися, відверто оцінювати переваги й недоліки зроблених розпоряджень, говорити про свої недоліки й шляхи їх подолання.
Розподіл функцій між командиром і заступником має бути чітким, однак не слід передавати заступникові найважливіші свої обов’язки, а також знімати із себе відповідальність перед вищим начальником за стан справ, покладених на заступника.