
- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
Взаємини співробітництва з командиром установлюються й зберігаються, якщо підлеглий:
1) бездоганно виконує свої службові обов’язки;
2) будь-які прохання командира розглядає як накази;
4) навіть за відсутності вказівок він ініціативно обирає й відповідально виконує необхідні для справи завдання;
5) не зневажає невеликими дорученнями під приводом їх незначущості, тим більше, якщо доручити їх більше нікому;
6) прагне до самостійного вирішення завдань;
7) виявляє повагу до командира, не в словах, а через свої дії;
8) пам`ятає, що приходити до командира варто не з питаннями, а із планом, у якому продумані різні варіанти рішення;
9) розуміє, що некоректно удруге звертатися до командира з тим самим питанням, по якому він уже прийняв рішення.
Взаємини співробітництва з командиром не можливі, якщо підлеглий:
1) неретельний:
2) забудькуватий: не пам’ятає тих деталей, про які йому говорив командир;
3) намагається виправдати свою помилку або бездіяльність посиланнями на “об’єктивні” обставини або інших;
4) проявляє стриманість й мовчазне очікування підказок від командира;
5) висловлює сумнів щодо здатності самостійно виконати отримане завдання;
6) не знає стан справ зі сфери своєї компетенції;
7) доповідає неперевірені дані, документи, у суті яких не розібрався;
8) ігнорує зауваження командира;
9) показує свою некомпетентність з тих питаннях, які повинні бути вивчені;
10) намагається підкреслити некомпетентність командира;
11) не доповідає про труднощі, хоча бачить, що сам упоратися з ними не в змозі.
Нормальні взаємини співробітництва з підлеглим установлюються легше, якщо ініціатива йде від командира. Однак і командирові не слід ігнорувати прагненням підлеглого до спільної діяльності.
Перераховані дії підлеглого, як правило, викликають у командира сумнів у доцільності налагоджувати або зберігати взаємини співробітництва з ним.
Підлеглі повинні пам’ятати: характер дій командира стосовно них об’єктивно визначається, насамперед, інтересами справи і їх дисциплінованістю, компетентністю, відповідальним ставленням до виконання доручених обов’язків.
2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
Цей вид взаємин також ґрунтується на добровільному усвідомленні необхідності об’єднання зусиль для спільної суспільно корисної діяльності, на взаємоповазі, об’єктивному визнанні вагомості внеску кожного в спільну справу, розумінні труднощів інших осіб, що співробітничають, і прагненні полегшити їх роботу з вирішення спільного завдання.
У таких взаєминах співробітництва іноді беруть участь люди різного віку, різної кваліфікації, різного досвіду й статі. Повага до старшого за віком, до жінки, досвіду, готовність прийти на допомогу молодшому, жінці, менш досвідченому військовослужбовцю – невід’ємні риси співробітництва формально рівних за становищем осіб.
Цей вид взаємин співробітництва забезпечується взаємоповагою, взаєморозумінням, коректністю й обов’язковістю осіб, що співробітничають. Він проявляється не тільки в процесі контакту між колегами, а й у процесі контактів із третіми особами, наприклад, із спільним начальником.
Взаємини співробітництва між колегами можливі, якщо вони будуть проявляти: лояльність,повагу, терпимість, повну довіру.
Коротко розглянемо ці прояви:
1) лояльність: члени військового колективу можуть сваритися й сперечатися один з одним, але для зовнішнього оточення вони становлять єдиний фронт. Можна критикувати один одного, але сумісно реагувати на зовнішню критику;
2) повага: члени військового колективу визнають перевагу колег, їх спеціальну обізнаність в деяких сферах і враховують це, незважаючи на особисті пристрасті;
3) терпимість: члени військового колективу миряться з недоліками один одного. Хтось із них може мати дратівливу звичку, але інші скоріше стерплять це, ніж стануть працювати з кимсь стороннім;
4) повна довіра: члени колективу знають, що отримають допомогу від будь-якого іншого, тому що самі завжди надають її іншим, коли це необхідно.
Взаємини співробітництва рівних за становищем військовослужбовців не можливі, якщо вони діють і поводяться так:
1) дозволяють неповажні відгуки про колегу або про його роботу;
2) переоцінюють своє навантаження й свої труднощі із вказівкою на меншу завантаженість колег;
3) відмовляються від доручень із прямою або непрямою рекомендацією доручити цю справу своєму колезі;
4) не виконують роботу зі сфери своїх функцій, що обертається додатковими дорученнями колезі;
5) підкреслюють недоліки в роботі колеги в умовах, коли він не може аргументовано відповісти на критику;
6) висловлюють сумніви у здатності колеги виконати роботу;
7) необґрунтовано (навіть приблизно) посилаються на інші роботи, що нібито демонструють ті ж результати, які одержав колега;
8) замовчують результати роботи колеги;
9) категорично судять про ресурси, наявні в колеги й необхідні йому для рішення завдання (наприклад, “Я вважаю, що йому цього досить”);
10) голослівно викладають рекомендацій про те, як варто було б будувати колезі свою роботу;
11) прагнуть позбутися завдання, що слід вирішити, передавши його вирішення колезі, якщо виявилася його безперспективність;
12) прагнуть позбутися безперспективних або “важких” підлеглих, передати їх (а з ними й усі труднощі) у підрозділ колеги;
13) підкреслюють досягнуті успіхи при вирішенні завдання, яким раніше безуспішно займався колега;
14) ставлять обговорення своїх пропозицій і пропозицій колег у нерівні умови;
15) роблять позначки на документах, що підкреслюють невдачі або недоліки колеги або які містять неповажну характеристику матеріалу, підготовленого колегою;
16) прагнуть позбутися технічної роботи, нав’язавши її колегам;
17) уїдливо сперечаються із колегами, особливо в присутності спільного начальника.
При реалізації цього виду взаємин співробітництва потрібно враховувати, що категоричні оцінки й висловлення про сферу діяльності колеги зазвичай викликають у нього антипатію.
Тверезо оцінюйте свої ресурси й ступінь своєї компетентності, про чужі ресурси говоріть імовірно й шанобливо.
Люди, що співробітничають, обмінюються не стільки словами й обіцянками, скільки справами. У нормальних службових взаєминах важливо не стільки те, що людина говорить, скільки те, що вона робить і чого не робить.
Відвертість, щирість, коректність, доброзичливість не на словах, а на ділі – найнеобхідніші умови взаємин співробітництва рівних за становищем військовослужбовців.