
- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
Взаємини співробітництва – це вид спільних дій, при якому військовослужбовці об’єднують свої зусилля добровільно.
Взаємини співробітництва між військовослужбовцями у військовому колективі утворюють складну, взаємозалежну систему, що постійно змінюється, у якій можна виділити кілька видів відносин. Кожен військовослужбовець у військовому колективі не існує абсолютно незалежно від інших, його самостійність відносна, і чітких меж між ними немає. Проте вони якісно різняться.
У військовому колективі можуть бути:
взаємини співробітництва по вертикалі – це міжособистісні зв’язки, що утворюються між командирами й підлеглими, лідерами та іншими членами військового колективу, у цілому між військовослужбовцями, що мають усередині колективної офіційної посадової ієрархії різне становище;
взаємини співробітництва по горизонталі – це міжособистісні зв’язки військовослужбовців, що мають однакове офіційне й неофіційне становище (колеги);
офіційні взаємини співробітництва, що виникають на посадовій основі. Вони встановлюються законом, регулюються статутами, положеннями, затвердженими правилами;
неофіційні взаємини співробітництва складаються на базі особистого ставлення людини до інших. Для них не існує загальноприйнятих законів і норм, чітко встановлених вимог і положень;
ділові міжособистісні взаємини співробітництва, які виникають у зв’язку зі спільною роботою військовослужбовців;
особисті взаємини співробітництва складаються незалежно від виконуваної роботи.
У злагодженому військовому колективі формується система ділових і особистих взаємин співробітництва, які добре доповнюють одні одних й відіграють різну роль у задоволенні потреб і інтересів членів військового колективу. Особисті взаємини належать до розряду неофіційних, але при цьому про всі офіційні слід пам`ятати. Особисті взаємини співробітництва іноді мають синоніми, такі як "честь мундира", "дух колективу", "обличчя команди" тощо. У надзвичайних або критичних ситуаціях, при відсутності або при руйнуванні офіційних взаємин на перший план виходять особисті.
Із усього розмаїття взаємин співробітництва військовослужбовців у військовій організації розглянемо взаємини співробітництва по вертикалі (командира з підлеглим,підлеглого з командиром, командира і його заступника) і взаємини співробітництва по горизонталі (рівних за становищем військовослужбовців) [29, с.74 – 96].
2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
Ці взаємини можуть виникнути в умовах особливої коректності командира, уваги до зусиль підлеглого виконати поставлене завдання щонайкраще, намагання допомогти йому і словом, і справою. Основою таких службових взаємин є високий авторитет командира, що дозволяє йому стати прикладом для підлеглого як у виконанні своїх обов’язків, так і в працьовитості, відданості своїй справі, повазі, вимогливості й чуйності до людей. Моральний вигляд командира, його ставлення до родини, культура, світогляд повинні викликати в підлеглого повагу, бажання наслідувати його. Особливе значення при цьому має коректність командира, уміння зважувати на самолюбство підлеглого, турбота про зміцнення його авторитету, розуміння можливості невдач і висловлення надії на зростання майстерності з набуттям досвіду.
Взаємини, що підкреслюють прагнення до співробітництва, доцільні на всіх рівнях управління й за будь-яких умов.
Взаємини співробітництва командира з підлеглим установлюються й зберігаються, якщо командир:
1) уважно ставиться до завдання, що доручив, й цікавиться результатами його виконання;
2) виявляє повагу до знань і досвіду підлеглого;
3) дбайливо ставиться до зробленої роботи, тим більше, якщо вона виконана за ініціативи підлеглого;
4) уважно ставиться до досвідчених і кваліфікованих фахівців;
5) уникає приказного тону, а застосовує наказову форму в розпорядчій діяльності – “зробіть …” або безособову форму ‑ “потрібно зробити …”.
Іноді говорять: “Прохання командира є наказом”. Зі службових питань не слід заміняти розпорядження проханнями. Там, де потрібні точність і чіткість виконання вимог, необхідно наказувати.
Взаємини співробітництва з підлеглим не можливі, якщо командир:
1) усіляко підкреслює відмінність свого посадового становища й становища підлеглого;
2) “ставить підлеглого на місце”, змушуючи його відчути свою підпорядкованість (підлеглість);
3) ігнорує його пропозиції, не об’єктивно оцінює його зусилля й ініціативу;
4) некоректний з підлеглими;
5) видає підлеглому доручення, що не відповідають його кваліфікації;
6) дає підлеглому для виконання прості завдання, що не вимагають наявних у нього спеціальних знань;
7) відволікає підлеглого від сфери його функціональних обов’язків, даючи йому доручення зі сфери компетенції інших підлеглих;
8) вимагає виконувати формальну роботу, що не сприяє підвищенню якості виконуваної підлеглим справи;
9) зловживає службовим становищем, порушує закони;
10) перевантажує підлеглого, нераціонально розподіляючи обов’язки або даючи підлеглому доручення без урахування його фізичного завантаження основними обов’язками й раніше даними дорученнями.