1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище

військової організації

До загальних характеристик військових організацій належать: ресурси, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний поділ праці, підрозділи, вертикальний поділ праці, необхідність управління.

Ресурси. Цілі кожної військової організації включають спрямування ресурсів на досягнення результатів своєї діяльності. Основні ресурси, що використовуються військовою організацією, – це люди (людські ресурси), капітал (фінанси), матеріали (військова техніка, зброя, продукти харчування й одяг тощо), технологія (порядок або програма виконання завдання, потоки по складанню ракет, процес обробки інформації й т.п.), інформація про обстановку. "Тільки людські ресурси можуть виробляти, вносити економічні результати. Усі інші ресурси підкоряються законам механіки. Їх можна краще використовувати, але їх вихід ніколи не буде більшим, ніж сума входів" [48. с. 141].

Залежність від зовнішнього середовища – це одна із самих значущих характеристик військової організації. Жодна військова організація не може функціонувати ізольовано і незалежно від зовнішнього середовища. Вона взагалі втрачає зміст, якщо в зовнішньому середовищі не буде ймовірного супротивника. Із зовнішнього середовища військові організації одержують ресурси, а у зовнішнє середовище віддають результати своєї діяльності. Для більшості військових організацій чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи (рис.1.3): фактори прямого впливу й фактори непрямого впливу.

Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на виконання завдання військовою організацією й зазнають на собі прямий вплив діяльності військової організації. До них належать: постачальники ресурсів, імовірні супротивники, споживачі (вищі військові організації), військові організації, що взаємодіють, закони й державні органи.

Фактори непрямого впливу можуть не чинити прямого негайного впливу на виконання завдання військовою організацією, проте, впливають на діяльність військової організації. До них належать: стан економіки, фактори міжнародного оточення, соціально-культурні, політичні й географічні фактори, а також науково-технічний прогрес.

Рис.1.3. Чинники зовнішнього середовища військової організації

Загальними характеристиками зовнішнього середовища є взаємозалежність факторів, складність, рухливість і невизначеність зовнішнього середовища. Крім того, необхідно враховувати, що ймовірні супротивники навмисно можуть ускладнювати дії військової організації по виконанню завдань шляхом навмисного впливу на неї й параметри зовнішнього середовища.

Горизонтальний поділ праці по виконанню завдання військовою організацією. Якщо, принаймні, два військовослужбовця виконують одне завдання і спрямовують свої зусилля на досягнення певного результату, вони повинні розподілити роботу між собою. Наприклад, військовий патруль на мотоциклі або бронетранспортері у складі двох військовослужбовців має завдання по охороні території військового об’єкта шляхом об’їзду її по периметру, він може розділити виконання бойового завдання так, щоб один під час патрулювання керував мотоциклом або бронетранспортером, а інший спостерігав за територією військового об’єкта, що охороняється.

Поділ виконання бойового завдання на складові звичайно називається поділом праці по горизонталі. У малих військових організаціях горизонтальний поділ виконання бойового завдання може бути виражений не досить чітко. Так, два піші патрульні виконують те ж завдання, що й у наведеному вище прикладі. Між ними розподілити виконання бойового завдання досить складно, і вони обидва виконують одинакові завдання при патрулюванні. У більших військових організаціях поділ великого обсягу роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє їм найбільш ефективно вирішувати поставлені завдання.

Підрозділи. Великі військові організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ за рахунок створення структурних (організаційних) підрозділів, які виконують конкретні специфічні завдання домагаються конкретних результатів. Такі підрозділи у військовій організації називаються взводами, ротами, батальйонами тощо. Як і ціла військова організація, частиною якої вони є, підрозділи являють собою об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо скеровується й координується для досягнення загальної мети.

Таким чином, великі військові організації складаються із малих, створених для вирішення спеціальних завдань. Так, рота (що сама є підрозділом) у свою чергу поділяється на більш дрібні горизонтальні підрозділи (взводи), які виконують спеціальні завдання (див. рис.1.4.)

Рис.1.4. Підрозділи роти

Взвод, як і рота, частиною якої він є, являє собою об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо скеровується й координується для досягнення загальної мети роти.

Вертикальний поділ праці. Оскільки виконання бойового завдання у військовій організації розбивається на складові, хтось повинен координувати діями підрозділів для того, щоб вони були успішними. Вертаючись до нашого прикладу з патрулюванням території військового об’єкта на мотоциклі або бронетранспортері, якщо хтось із військовослужбовців не візьме на себе обов’язок командира (старшого) або його не призначать, щоб патруль дотримував установленого маршруту патрульні, імовірно, ніколи не виконають завдання, покладеного на них.

Отже, у військовій організації існують дві форми поділу праці. Перша – це поділ праці на складові, що становлять частини загальної діяльності, тобто горизонтальний поділ праці. Друге, так зване вертикальне, відокремлює роботу з координування дій від самих дій. Діяльність по координуванню роботи інших людей і становить сутність управління.

Необхідність управління. Для того щоб, військова організація могла досягти поставлені перед нею цілі (досягти потрібного результату), завдання мають ставитися за допомогою вертикального поділу праці. Тому управління є важливим елементом у діяльності військової організації. Однак у малих організаціях часто не чітко виділені групи командирів (начальників). Наприклад, на бойовому комплексі, керованому двома військовослужбовцями по черзі за графіком, обоє координують дії нечисленних підлеглих, щоб забезпечити роботу комплексу. Проте обидва військовослужбовці виконують також і неуправлінські функції – самі несуть бойове чергування. Жоден із них не вважає іншого начальником. Хоча управлінські функції й не виділені чітко, основна функція – координування дій підлеглих – виконується. Навіть у великих військових організаціях більшість начальників виконує часто роботу, не пов’язану з координуванням дій інших. Однак у всіх військових організаціях, за винятком самих маленьких, управління забирає так багато часу, що стає усе тяжче здійснювати його мимохідь. У великих військових організаціях військовослужбовцям складніше розібратися, від кого вони повинні безпосередньо приймати вказівки. На цьому рівні для того, щоб військова організація могла діяти успішно, робота з управління повинна бути чітко відділена від неуправлінської роботи.