- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
Визначення військової організації дано в п. 1.1.1.1.
Сучасний світ нерідко розглядається як світ найрізноманітніших організацій, що створюються для задоволення різноманітних потреб людей і тому мають всіляке призначення, розміри, структуру й інші характеристики. Усе різноманіття організацій підрозділяють на види, кожен із яких поєднує організації, однорідні за тим або іншим критерієм: формалізацією, формами власності, щодо прибутку, за кількістю цілей, за розміром [50, c. 39, 40].
На підставі критерію формалізації виділяються формальні й неформальні організації.
Англійський дослідник Ліндалл Урвик розробив принципи побудови формальної організації, які не втратили своєї актуальності для військових організацій й нині.
Назвемо ці принципи:
1. Відповідність людей структурі організації.
2. Створення спеціального й “генерального” штабів. Основною функцією спеціальних штабів повинна бути розробка рекомендацій для керівництва організації. Завданням “генерального” штабу є підготовка й передача наказів командира (начальника), контроль за поточною роботою й надання допомоги командиру (начальнику) в координації діяльності штабних фахівців.
3. Співвідношення прав і відповідальності.
4. Діапазон контролю або норма керованості – це число осіб, безпосередньо підлеглих командирові (начальникові). Норма керованості визначалася їм у кількості не більше 5-6 людей.
5. Спеціалізація. Можливі три типи спеціалізації управлінських працівників: за ознакою мети, операцій, за типом споживача або географічною ознакою.
6. Визначеність. Визначеності в діяльності організації можна домогтися, якщо для кожної посади письмово визначені права, обов’язки, відповідальність і взаємозв’язки з іншими працівниками.
Формальні організації мають чітко поставлені цілі, формалізовані правила, структуру й зв’язки; до цієї групи входять усі організації бізнесу, державні й міжнародні інститути й органи.
Неформальні організації працюють без чітко визначених цілей, правил і структур. До них належать інститут сім’ї, дружби, неформальних відносин між особами. Військова організація є формальною організацією. Однак при управлінні необхідно враховувати, що всередині військової організації можуть бути неформальні групи, які виникають спонтанно. Неформальні групи виникають у межах формальної військової організації як реакція на незадоволені індивідуальні потреби військовослужбовців. У великій військовій організації існує багато неформальних груп. У них існують чітко встановлені ієрархія, завдання, цілі й лідери, традиції й норми поведінки. Структура неформальної групи виникає в результаті соціальної взаємодії. І хоча в них немає офіційних командирів (начальників), неформальні групи настільки важливі, що їх необхідно враховувати при управлінні формальною військовою організацією. Далі, говорячи про неформальні військові організації, ми так і будемо їх називати. А використовуючи слова «військова організація», ми завжди будемо мати на увазі «формальну військову організацію», яка є предметом нашого вивчення.
За формами власності організації можуть бути приватними, державними, муніципальними та іншими.
Щодо прибутку організації поділяються на комерційні й некомерційні. Одні переслідують основну мету – отримати прибуток в якості основної , другі не прагнуть витягати або розподіляти отриманий прибуток між учасниками, а можуть здійснювати підприємницьку діяльність, коли це служить досягненню цілей, заради яких вони створені.
Військові організації належать до формальних, державних і некомерційних організацій.
Військові організації, як правило, мають не одну, а кілька цілей. У такому разі організацію прийнято називати складною, тому ми будемо розглядати в основному складні військові організації. До військових організацій будемо відносити військові частини, а також військові навчальні заклади та інші військові установи, (науково-дослідні, ремонтні бази, заводи, інші військові установи і їх структурні підрозділи).
Військова частина – організаційно самостійна бойова адміністративно-господарська одиниця у всіх видах збройних сил [7, c. 151]. До військових частин належать усі бригади, кораблі 1, 2 і 3-го рангів, окремі батальйони (дивізіони, ескадрильї), що не входять до складу бригад, а також окремі роти, що не входять до складу батальйонів і полків. До структурних підрозділів відносять батальйони (дивізіони, ескадрильї), роти (батареї, авіаційні ланки), взводи тощо.
За розміром військові організації будемо групувати на малі, середні й великі. До малих військових організацій будемо відносити військові формування, у яких немає структурних підрозділів. Це взвод у роті, відділення у відділі (службі) органа управління або військової наукової установи, лабораторія кафедри військового навчального закладу тощо. До середніх військових організацій будемо відносити формування, які мають у своєму складі структурні підрозділи: рота (батарея), батальйон (дивізіон), відділ (служба) військової наукової установи або органа управління, кафедри військового навчального закладу та ін. До великих військових організацій належать військові формування, які у своєму складі мають середні й малі військові організації – це бригада, військова наукова установа, військовий навчальний заклад, ремонтний завод тощо.