
- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
Етапи планування. Динамічна природа військових організацій ускладнює введення однієї специфічної моделі процесу планування. На рис.2.10 наведена одна з можливих моделей планування, що найбільш часто зустрічається, яка складається з 8 етапів:
1. Місія військової організації.
2. Мета військової організації.
3. Оцінка й аналіз зовнішнього середовища військової організації.
4. Оцінка й аналіз внутрішнього середовища військової організації.
5. Аналіз стратегічних альтернатив.
6. Вибір стратегії (вибір найбільш раціонального варіанта дій із усієї безлічі варіантів).
7. Реалізація стратегії (тактичне й оперативне планування).
8. Оцінка (стратегії) планів.
Місія військової організації ‑ це сформульоване твердження того, для чого або з якої причини існує військова організація. Місія (головна мета) військової організації формується й задається вищими рівнями військового керівництва. У ній зазвичай деталізуються головні завдання, які поставлені перед військовою організацією, а також визначаються найголовніші її характеристики. Центральним моментом місії є відповідь на запитання: яка головна мета військової організації?
На першому місці при формулюванні місії військової організації повинні стояти інтереси й цінності громадян і держави по захисту Батьківщини від зовнішніх ворогів. Наприклад, у ст. 1 Закону України “ Про Збройні Сили України” сформульована місія Збройних Сил: “ Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладені оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й незалежності”.
Місія не повинна залежати від поточного стану військової організації, форм і методів її діяльності, тому що в цілому вона виражає спрямованість у майбутнє, демонструючи, на що спрямовуватимуться зусилля і які цінності при цьому будуть пріоритетними.
Вище військове керівництво несе повну відповідальність за втілення місії в життя шляхом постановки й реалізації цілей військової організації.
Мета військової організації. Місія утворює фундамент для встановлення цілей військової організації. Мета є конкретним кінцевим станом військової організації або бажаним результатом, якого прагне досягти військова організація, виконуючи поставлене завдання. Вони є вихідною точкою для планування й прийняття рішень; мета лежить в основі побудови організаційних відносин; на цілях базується система мотивування, що використовується у військовій організації; нарешті мета є точкою відліку в процесі контролю й оцінки результатів діяльності окремих військовослужбовців, підрозділів і військової організації в цілому.
Існують три типи цілей, які відрізняються проміжком часу, що вимагається для їх досягнення, – довгострокові, середньострокові й короткострокові цілі. Короткостроковими вважаються цілі, які досягаються протягом 0,5-1 року, середньострокові – протягом 2-3 років і довгострокові цілі досягаються через 4-5 років.
Довгострокові, середньострокові й короткострокові цілі використовуються для стратегічного, тактичного й оперативного планування відповідно.
Короткострокові цілі виводяться із середньострокових, а останні з довгострокових. Короткострокові цілі є конкретизацією й деталізацією середньострокових, а останні ‑ довгострокових.
У будь-якій великій військовій організації, що має кілька структурних підрозділів і кілька рівнів управління, складається ієрархія цілей, що представляє собою декомпозицію цілей більш високого рівня в меті більш низького рівня.
«Дерево» цілей. Наочною моделлю ієрархії цілей військової організації є “дерево” декомпозиції (поділу) цілей (рис.2.11).
За допомогою “дерева” цілей описується їх впорядкована ієрархія, для чого здійснюється послідовна декомпозиція (поділ) головної мети на підцілі за наступними правилами:
– головна мета (місія) є коренем і стовбуром дерева, перебуває на вершині графа й визначає кінцевий результат (нульовий рівень);
– реалізація підцілей кожного наступного рівня “кістяка” дерева у вигляді гілок, що розходяться по напрямках, є необхідною умовою досягнення мети попереднього рівня;
– при формуванні “дерева” цілей слід виходити з того, що кожна гілка “дерева” описує результат (ціль), а не спосіб її досягнення;
– підцілі кожного рівня незалежні одна від одної й не виводяться одна із одної;
– мета нижчестоящих рівнів виводяться із цілей вищих рівнів і повинна їм відповідати;
– система цілей кожного рівня підкоряється системі цілей більш високого рівня, до складу якої вона входить.
Кількість рівнів декомпозиції залежить від масштабів і складності поставлених цілей, від прийнятої у військовій організації структури.
Рис. 2.11.. “Дерево” декомпозиції (поділу) цілей
Ієрархія цілей у військовій організації відіграє дуже важливу роль, тому що вона встановлює структуру організацій і забезпечує орієнтацію діяльності всіх підрозділів військової організації на досягнення цілей верхнього рівня. Якщо ієрархія цілей побудована правильно, то кожен підрозділ, досягаючи своїх цілей, робить необхідний внесок у діяльність військової організації по досягненню цілей військової організації в цілому.
Сформулюємо кілька ключових вимог, яким повинні відповідати правильно сформульовані цілі.
По-перше, цілі повинні бути досяжними, але не мають бути занадто легкими для досягнення.
По-друге, цілі мають бути гнучкими, щоб залишалася можливість для їх коректування зі зміною обстановки.
По-третє, цілі мусять бути кількісно вимірними. Якщо цілі не вимірюються, то вони ускладнюють процес оцінки результатів діяльності й викликають конфлікти.
По-четверте, цілі повинні бути конкретними й чітко визначати, що необхідно отримати в результаті діяльності військової організації, у які строки їх слід досягти й хто повинен це зробити.
По-п’яте, цілі мають бути сумісними. Сумісність припускає, що довгострокові цілі відповідають місії, середньострокові – довгостроковим, а короткострокові – середньостроковим цілям.
По-шосте, цілі мають бути прийнятні для всіх військовослужбовців, яким доведеться їх досягати.
Установлення цілей. Процес установлення цілей у різних організаціях відбувається по-різному. В одних організаціях установлення цілей повністю централізоване, в інших – повністю децентралізоване.
Процес установлення цілей у військових організаціях відбувається, головним чином централізованим методом. При такому підході всі цілі підкорені єдиній орієнтації (місії військової організації) і встановлюються зверху вниз.
Загальною вимогою до встановлення цілей є те, що вирішальна роль у всіх випадках повинна належати вищому керівництву військової організації. Для того, щоб ієрархія цілей військової організації знайшла свою логічну завершеність і стала реально діючим інструментом досягнення цілей військової організації, вона повинна бути доведена до кожного військовослужбовця.
Установлені цілі повинні мати статус закону для військової організації, для всіх її підрозділів і для всіх військовослужбовців.
Однак з вимог обов’язковості ніяк не випливає їх вічність і незмінність. У силу динаміки внутрішнього й зовнішнього середовища мету необхідно змінювати. Можна підходити до проблеми зміни цілей у такий спосіб: мета коректується щораз, коли вимагають цього обставини. У цьому випадку процес зміни цілей носить суто ситуативний характер.