- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
Військова організація раніше була визначена як група військовослужбовців, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальних цілей. Функція планування передбачає прийняття рішення про те, якими повинні бути цілі й що повинні робити члени військової організації, щоб досягнути цих цілей. За допомогою планування забезпечується єдність цілей усіх підрозділів військової організації.
За своєю суттю функція планування відповідає на наступні три головні питання:
Де перебуває військова організація тепер? Військові менеджери повинні оцінювати слабкі й сильні боки виконання завдань, що стоять перед військовою організацією. Усе це робиться з метою визначити, чого може реально досягнути військова організація за наявності певних ресурсів.
Де повинна перебувати військова організація в майбутньому? Оцінивши можливості й загрози у зовнішньому середовищі такі, як імовірний супротивник, сусіди, постачання, закони, політичні чинники, економічні умови, технології, соціальні й культурні зміни, командування визначає, які повинні бути цілі військової організації й що може зашкодити військовій організації в досягненні цих цілей.
Що має зробити командування, щоб військова організація перемістилася з того положення, у якому перебуває зараз, на те, у якому її хоче бачити командування? Військові менеджери повинні вирішити конкретно й у цілому, що мають робити члени військової організації, щоб досягнути цілей військової організації.
За допомогою планування командування прагне встановити основні напрямки зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність мети для всіх членів військової організації. Інакше кажучи, планування – це один зі способів, за допомогою якого командування забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів військової організації у досягненні її загальних цілей.
Планування у військовій організації не являє собою окремої одноразової події в силу двох істотних причин. По-перше, деякі військові організації можуть припинити своє існування після досягнення цілей, заради яких вони спочатку створювалися, або змінюють свою мету, якщо повне досягнення первісних цілей майже завершене.
Друга причина, по якій планування має здійснюватися безупинно, це постійна невизначеність майбутнього. У силу змін у зовнішньому середовищі або помилок у судженнях, події можуть розгортатися не так, як це передбачило командування при виробленні планів. Тому плани необхідно переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю.
2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
Планування – це один зі способів, за допомогою якого командування забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів військової організації у досягненні загальних цілей.
Планування у військовій організації здійснюється штабом на основі рішень командира.
Штаб розробляє план досягнення мети (цілей), поставленої командуванням. Таким чином, план – основа діяльності військової організації будь-яких розмірів і містить вказівки, кому, яке завдання, у який час вирішувати, які ресурси необхідно виділяти для досягнення мети.
Складання плану розглядається як початковий етап процесу управління.
Планування – це безперервний процес, оскільки військова організація постійно перебуває під впливом зовнішнього середовища. Зміни в зовнішньому середовищі вимагають внесення коректив у плани військової організації.
Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Однак необхідно при плануванні обов’язково враховувати рівень організаційної структури.
Таких рівнів три (див. гл. 1.1 п. 1.1.3.3): вищий рівень, середній і нижчий. Відповідно до цих рівнів розрізняють три види планування:
– стратегічне (довгострокове);
– тактичне (середньострокове);
– оперативне (короткострокове).
На вищому рівні застосовується стратегічне планування. "Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, які вжило керівництво, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей" [22, с. 256].
Основні елементи стратегічного планування запозичені з військового мистецтва («Стратегія» – «мистецтво воєначальника»). Олександр Македонський, використовуючи стратегічне планування військових операцій, завоював світ [див. п. 1.2.3.1].
Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити успіх військовій організації, закріпити завойовані позиції, визначити довгострокові цілі для подальшого росту.
Разом із тим стратегічний план, з одного боку, зорієнтований на віддалену перспективу, а з другого – повинен бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було внести в нього зміни. Це майже програма діяльності військової організації протягом тривалого часу: її необхідно пристосовувати до мінливого внутрішнього й зовнішнього середовища.
На середньому рівні займаються тактичним плануванням, тобто визначають проміжні (середньострокові) цілі на шляху досягнення стратегічних (довгострокових) цілей і завдань. Тактичне планування за своєю суттю подібне до стратегічного планування. Різниця лише в тому, що, якщо у військовій організації, наприклад, три начальники різних підрозділів, то кожен з них повинен координувати або інтегрувати свою діяльність з іншими. І це має бути відбите в плані взаємодії. Тому їх відповідальність із позицій тактичного планування полягає в тому, щоб в основу планування покласти ідеї, які були зароджені при стратегічному плануванні.
Оперативне планування – основа планування. В оперативних планах вказуються стандарти діяльності, описуються процедури, роботи тощо. Вони вписуються в таку систему, за якої кожен спрямовує свої зусилля на досягнення загальних і головних цілей військової організації.
Усі три типи планування становлять загальну систему, яка називається генеральним або загальним планом, або бізнес-планом.
План на всіх рівнях повинен бути розроблений так, щоб не тільки залишатися цінним протягом певних проміжків часу, а й бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було здійснити його зміну з урахуванням конфліктності й мінливості обстановки.
Тому планування не являє собою окремого одноразового акту, а повторюється зі зміною обстановки й мети військової організації, тобто планування є циклічним, як і весь процес управління. Плани необхідно переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю.
Необхідно зазначити, що всі командири й штаби повинні тією чи іншою мірою займатися плануванням. Однак складанням стратегічного плану для всієї військової організації має займатися, у першу чергу, вище командування, а командири нижчого й середнього рівнів беруть участь у цій роботі, надаючи відповідну інформацію й забезпечуючи зворотний зв’язок. У великих військових організаціях, що займаються стратегічним плануванням, командування майже завжди оформляє плани в письмовій формі. На основі рішень командира й планів штаби розробляють безліч письмових документів: оперативні директиви, накази, розпорядження, у яких ставляться мета й завдання підлеглим.