2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
Комунікаційна мережа – це з’єднання певним чином індивідів, що брали участь в інформаційному процесі, за допомогою інформаційних потоків. Комунікаційна мережа включає потоки інформації між двома й більше індивідами. Створювана командиром мережа складається з вертикальних, горизонтальних і діагональних комунікацій. Перші дві форми комунікацій описано в пункті 2.1.1 цього розділу. Діагональна комунікація – це зв’язок із начальниками й підлеглими, які обіймають посади в сусідніх підрозділах. Мережа цих комунікацій створює реальну структуру військової організації. Завдання формальної організаційної структури полягає в тому, щоб дати інформаційним потокам правильний напрямок.
Розробка мереж комунікації командирів підрозділів військової організації наведена в роботах [32, с. 65; 34, с.19 – 22].
2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
Управлінське рішення становить основу процесів управління. Процес виробки й прийняття рішення носить творчий характер і становить саму суть управлінської діяльності командирів усіх рівнів управління.
Особи, що приймають рішення, називаються суб’єктами рішень. У військовій організації суб’єктами рішень є командири різних рівнів. Прийняття рішень, як і обмін інформацією, – складова частина будь-якої загальної управлінської функції. Необхідність прийняття рішень пронизує все, що робить командир, від формування мети й до її виконання. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для того, хто прагне бути успішним в мистецтві управління.
2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
Під управлінським рішенням слід розуміти умовивід командира про дії й стан об’єкта військового управління, що передбачає ці дії і їх наслідки. Управлінське рішення має бути закріплене у свідомості командира й доведене до підлеглих. Приймаючи рішення, командир найчастіше здійснює вибір з деякого числа альтернатив.
Альтернатива (від лат. alter – інший, англ. – змінити) – необхідність вибору одного із двох або декількох можливих варіантів рішення (варіантів дій) або, навпаки, утриматися від них.
Рішення – це вибір альтернативи.
Жодна людина, коли дорослішає, не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішень. Як здатність до комунікацій, так і здатність приймати рішення – це вміння розвивається з досвідом. Кожен з нас приймає сотні й тисячі рішень.
Розглядаючи процес прийняття рішень, слід ураховувати два моменти.
Перший полягає в тому, що прийняти будь-яке рішення, як правило, порівняно легко. Важко прийняти правильне, ефективне рішення, що відповідає цілям військової організації, мінімізує витрати ресурсів і обсяг негативних наслідків, максимізує корисні результати.
Усе, що при цьому робить командир, зводиться до вибору правильного напрямку дій.
Другий момент полягає в тому, що прийняття рішення – це психологічний процес. Усі ми знаємо, що людська поведінка не завжди логічна. Іноді нами рухає логіки, іноді – почуття. Тому не дивно, що способи, які використовує командир для прийняття рішень, варіюються від спонтанних, до високо логічних.
Однак в управлінні військовою організацією прийняття рішень більш систематизований процес, ніж у приватному житті. Ставки найчастіше набагато вищі. Приватний вибір індивіда позначається, насамперед, на його власному житті й деяких пов’язаних з ним людей. Командир обирає напрямок дій не тільки для себе, а й для військової організації в цілому. Командир, що перебуває на верхніх рівнях управління великих військових організацій, часом приймає рішення, пов’язані з декількома, а іноді сотнями й тисячами військовослужбовців. Що ще важливіше, управлінські рішення у військовій справі пов’язані з великим ризиком для життя мільйонів людей. Деякі управлінські рішення буквально змінюють хід історії. Наприклад, рішення президента США Трумена про застосування атомної бомби підпадає під цю категорію.
Управлінські рішення можуть істотно впливати на життя дуже великої кількості людей, тому прийняття рішення є великим моральним тягарем для командира.
Ви ніколи не замислювалися, чому одна військова організація домагається чудових результатів у виконанні завдання, а сусідня плететься у хвості? Або чому у цього командира справи йдуть добре, а в того, який начебто б нічим від нього не відрізняється, з рук геть погано? Звичайно, відповідь на це питання непроста. Одним із можливих варіантів відповіді може бути наступний. Успіх приходить до тих, хто здатен приймати правильні рішення, щоб безпомилково діяти. Для цього потрібно знати, як із багатьох можливих варіантів дій обрати й провести в життя єдиний найкращий варіант. Для більшості управлінських проблем існують тисячі (безліч) рішень, більшість із яких непридатні. Обов’язок командира – відкинути погані, але й після цього залишаються десятки й сотні гарних рішень, які будемо називати підмножиною гарних рішень. Як тільки військові менеджери обмежили безліч рішень підмножини гарних рішень, кращу з альтернатив здатні виявити лише ті військові керівники, які будуть втілювати рішення у життя.
Існують три правила прийняття рішень, перевірені практикою:
1. не приймайте на більш високому рівні рішення, яке можна прийняти на більш низькому рівні;
2. підмножина гарних рішень повинна бути обмеженою. Це поліпшить керівництво і якість рішень;
3. рішення, прийняте на більш високому рівні – усереднене і необов’язково краще рішення.
Для прийняття вірних рішень необхідно вміти робити кількісні розрахунки, аналізувати можливі варіанти й бути рішучим і сміливим у виборі розумного варіанта вирішення завдання. Допомогти командиру в цьому можуть різні інформаційні й автоматизовані системи (див. п. 2.1.9.4).
Дамо визначення управлінського рішення.
Управлінське рішення – це вибір із усіх можливих альтернатив (варіантів) такого раціонального варіанта рішення, який має переваги у порівнянні з іншими варіантами з точки зору досягнення мети військової організації.
Відповідно до вимог теорії раціональної бюрократії управлінські рішення повинні оформлятися в письмовій формі як нормативні й розпорядчі документи.
Управлінське рішення має відповідати наступним вимогам:
1) цільова спрямованість. Ця вимога означає, що рішення завжди орієнтоване на досягнення однієї або декількох цілей;
2) обґрунтованість. Ця вимога означає, що ухваленню рішення повинна передувати підготовча робота, яка полягає у вивченні ситуації, міркуваннях, формуванні критеріїв вибору альтернатив тощо;
3) своєчасність. Ця вимога означає, що слід точно визначити час прийняття рішення. Передчасне, так само як те, що запізнилося, рішення не буде настільки ефективним, як своєчасне;
4) адресність. Ця вимога означає, що при розробці й прийнятті рішення слід призначити його виконавців і вказати конкретні результати, яких вони повинні досягти. Якщо командир і виконавець рішення збігаються, то ця вимога втрачає своє значення.
5) директивність. Ця вимога означає, що прийняте рішення має бути обов’язково виконане: воно є директивою для тих, хто його повинен виконувати. Невиконання рішень підриває авторитет командира, що прийняв його, і руйнує організаційну ієрархію (породжує дезорганізацію).
Управлінські рішення класифікуються за низкою ознак (таблиця 2.1.).
Таблиця 2.1