1.3.4.3. Форми влади

Для того, щоб мати владу, командирові потрібно мати можливість тримати під контролем основні потреби підлеглого, обґрунтовані Маслоу.

Виходячи з потреб підлеглого, учені Френч і Рейвен запропонували класифікацію влади, яка стала найпоширенішою. Згідно з їх класифікацією є п’ять основних форм влади:

– влада, заснована на примусі. Підлеглий вірить, що командир має можливість карати так, що перешкодить задоволенню якоїсь нагальної потреби, або взагалі може зробити інші неприємності;

– влада, заснована на винагороді. Підлеглий вірить, що командир має можливість задовольнити його нагальну потребу або надати задоволення;

– експертна влада. Підлеглий вірить, що командир має спеціальні знання, які дозволять задовольнити його потребу;

– еталонна влада (влада прикладу). Характеристики або властивості командира настільки привабливі для підлеглого, що він прагне бути таким же, як командир;

– законна влада. Підлеглий вірить, що командир має право віддавати накази, а його обов’язок – підкоритися їм. Він виконує накази командира, тому що традиція вчить, що підпорядкування приведе до задоволення підлеглого. Тому законну владу дуже часто називають традиційною владою. Законна влада буває реальною тоді, коли підлеглий підкорюється вказівці військового менеджера тільки тому, що він стоїть на більш високій сходинці організаційної ієрархії. Усі командири користуються законною владою, тому що їм делеговані повноваження по керівництву іншими людьми.

1.3.5. Авторитет командира

Авторитет командира в управлінській діяльності залежить не стільки від сили влади, скільки від сили особистого авторитету командира.

1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету

Авторитет – заслужена довіра, якою користується командир у підлеглих, вищого керівництва й колег по роботі.

Авторитет командира, пов’язаний з виконанням його основних функцій згідно із посадою, повинен підкріплюватися особистим прикладом і високими моральними якостями. У цьому розумінні слід розрізняти два джерела (статуси) авторитету: офіційний, обумовлений посадою (посадовий статус), і реальний – фактичний вплив, реальна довіра й повага (суб’єктивний статус).

Командир, що користується авторитетом, схиляє до себе підлеглих і тим самим позитивно впливає на них. До рішень авторитетного й неавторитетного командира підлеглі ставляться по-різному. У першому випадку вказівка сприймається без внутрішнього опору, з готовністю і виконується, як правило, без додаткового адміністративного натиску. Розпорядження неавторитетного командира завжди викликають внутрішні переживання, а недовіра до такого керівника обертається недовірою до його рішень.

Слід мати на увазі, що турбота про авторитет командира справа не тільки його самого, а й вищого керівництва, керівника одного рівня й особливо підлеглих, які покликані зміцнювати, оберігати й підвищувати авторитет свого начальника. З нього підлеглі повинні брати приклад сумлінного ставлення до виконання обов’язків, організованості, чесності, скромності. Авторитет слід розглядати як чинник, що полегшує управління і підвищує його ефективність.

Американський психолог Роберт Чальдіні у своїй книзі “Вплив: наука й практика” наводить дані безлічі досліджень, що розкривають, зокрема, природу впливу авторитету на нашу поведінку. Так, за умовами одного з досліджень, психолог приводив до п’яти різних класів коледжу одну й ту саму людину, відрекомендувавши її як гостя з Кембриджського університету. При цьому в першому класі він назвав її “студентом”, у наступному – “асистентом”, у третьому – “викладачем”, у четвертому – “старшим викладачем”, нарешті, у п’ятому – “професором”. Після того, як гість ішов з аудиторії, учнів просили приблизно оцінити його зріст. Результати, зрозуміло, показали (правильно, ви вгадали), що на зріст “професор” виявився значно вищий, ніж “студент”, і взагалі з кожним підвищенням титулу гість “додавав” у рості.