1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),

ліберального (попустливового) і демократичного стилів управління

Характеристика авторитарного (диктаторського) стилю управління. Цей стиль припускає офіційність відносин, зосередження влади й відповідальності в руках командира, неухильне дотримання дистанції між ним і підлеглими, віддачу в наказовій формі обов’язкових для виконання розпоряджень, мотивування переважно за допомогою покарань. Авторитарний командир не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень.

Така поведінка пригнічує позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням підлеглих. Сам же командир-автократ, як правило, лаконічний у спілкуванні з підлеглими. У його словах завжди переважають начальницькі нотки. Він не терпить заперечень, зауважень, висловлення підлеглими власної думки. Навіть зовні найчастіше такі командири похмурі, постійно стурбовані люди, на їх обличчі ніби написано: зайнятий, дуже заклопотаний справами. Кожному командирові-автократові деякою мірою властиве захоплення владою, одержання задоволення не від творчості, а від одного права віддавати накази.

Для командира-автократа характерні догматизм і стереотипність мислення. Усе нове сприймається ним з обережністю або взагалі не сприймається, тому що в управлінській роботі він користується майже тими самими методиками, тобто вся влада зосереджена в його руках. Навіть розміщення підлеглих і командира в процесі проведення нарад підкорене його ідеології (усі постійно повинні бути на очах – рис.1.21).

Це створює напружену обстановку, тому що підлеглі в цьому випадку бажали б уникати тісного контакту з таким начальником.

Іноді автократичний стиль управління набуває форми твердої диктатури. При цьому командир проявляє себе як незалежний правитель із необмеженою владою. На його думку, саме він має право вирішувати, що добре й що погано. Він уважає вірними тільки такі стосунки між начальником і підлеглими, коли останні беззастережно беруть до виконання його вказівки. Він увесь націлений на виконання вказівок вищих рівнів управління. Інтереси підлеглих його не хвилюють зовсім або він приділяє їм увагу в останню чергу.

Це не створює зацікавленості виконавців у результатах роботи, формує несприятливий морально-психологічний клімат, породжує внутрішні конфлікти. Військовий колектив у підпорядкуванні такого командира внутрішньо нестійкий. Усі підлеглі (або деяка частина) бувають потай не згодні або байдужі до рішень командира, оскільки останні були прийняті без їх участі. Роль підлеглих зводиться тільки до виконання розпоряджень.

Рис 1.21. Місце командира-автократа

Даний стиль не стимулює ініціативу підлеглих, оскільки вона, навпаки, часто карається командиром-автократом, що унеможливлює підвищення ефективності роботи підрозділу. Під головуванням командира-автократа неприємно працювати, тому що звільнення або переведення небажаних підлеглих є метою його управлінської діяльності. У суперечці він часто виголошує сакраментальну фразу: “Ми з тобою не спрацюємося”. У таких умовах природно відсутня задоволеність службою, тому що підлеглі вважають, що їх творчі сили не знаходять потрібного застосування.

Не слід, однак, уважати, що тверда диктатура зовсім непридатна. Авторитарний стиль управління вважається універсальним і використовується переважно при управлінні підлеглими невисокої кваліфікації, що виконують прості рутинні види роботи, у випадках, коли виконавці зобов’язані беззастережно підкорятися (воєнізовані організації, дії в надзвичайних умовах) або довіряють керівникові.

Командир неминуче стає автократом у двох випадках:

1) коли він за своїми особистими якостями і рівнем кваліфікації стоїть нижче людей, якими повинен управляти;

2) якщо його підлеглі мають занадто низьку загальну й професійну культуру й у колективі відсутній професіоналізм і цілеспрямованість.

Характеристика демократичного стилю управління. Демократичний стиль управління припускає, що командир довіряє підлеглим, консультується з ними, уникає диктаторства, делегує повноваження, створює сприятливий морально-психологічний клімат, широко використовує заохочення. Усе це підвищує зацікавленість підлеглих, збільшує їх відданість організації.

Демократичний командир зберігає за собою належні права, але разом з тим враховує думку своїх підлеглих і забезпечує їх участь у прийнятті рішень.

Командир-демократ прагне якнайбільше питань вирішувати колективно, систематично інформувати підлеглих про стан справ у підрозділі, правильно реагує на критику. Кращим засобом для цього служить не тільки індивідуальна взаємодія (комунікація) між підлеглими й командиром, а й взаємодія колективна (комунікація між командиром і військовим колективом), спільна діяльність усієї групи в цілому.

Найбільш раціональною формою колективної взаємодії в демократичній групі є нарада за участю всіх її членів. На таких нарадах вирішуються найважливіші питання, що ставляться до всіх або до більшості членів даної групи. Командир при проведенні ділових нарад розміщається, як правило, у середині групи. Це створює невимушену обстановку під час обговорення проблем, що вирішуються (рис. 1.22).

Рис. 1.22. Місце командира-демократа

Учасники наради мають можливість висловити власну думку, і вона враховується в процесі прийняття рішень. Усе це забезпечує сприятливу атмосферу й взаємну довіру між командиром і підлеглими.

Командир-демократ у спілкуванні з підлеглими максимально ввічливий і доброзичливий, постійно контактує, частину управлінських функцій делегує іншим фахівцям, довіряє підлеглим, вимогливий, але справедливий.

За описаних умов служба в такій організації має певну притягуючу силу. Підлеглі відчувають свою роль і значення, одержують додаткові стимули до роботи й охоче надають інформацію в розпорядження командира. За таких умов складається найбільш сприятливе середовище для мотивації. Позитивно впливає той факт, що підлеглі відчувають особисте задоволення від своєї роботи, а з боку командира одержують належну оцінку своїх трудових зусиль, результатів роботи, пропозицій і ідей. Успіхи в цьому випадку приписуються не тільки командиру, а усьому колективу, що теж цінне для людини. Виховний вплив групи також є більш відчутним, ніж вплив тільки з боку командира або окремих колег.

Демократичний стиль носить дорадчий характер, залишає відкриту можливість для висування нових альтернатив, які командир ураховує, але в остаточному підсумку рішення приймає командир, причому одноосібно й повністю бере на себе відповідальність за нього, навіть якщо воно базується на порадах підлеглих, які виявилися невдалими.

Зазвичай демократичний стиль управління застосовується при виконанні складної роботи, що вимагає творчого підходу, а також, якщо виконавці добре розбираються в її тонкощах і можуть внести в неї багато нового, цінного.

Характеристика ліберального (попустливового) стилю управління. Ліберальний стиль припускає, що керівник ставить перед виконавцями проблему, створює необхідні умови для їх роботи, визначає її правила, задає межі рішень, а сам відходить на другий план, залишаючи за собою функції консультанта, арбітра, експерта, що оцінює отримані результати, помічника в складних ситуаціях, а група має повну волю приймати рішення.

Застосування цього стилю усе більше поширюється у зв’язку зі зростаючими масштабами наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, які проводяться силами фахівців, що не сприймають тиску, дріб’язкової опіки тощо.

Типовим для ліберального (попустливового) командира є низький ступінь прояву влади й особистого впливу на підлеглих. Такий командир майже не втручається в діяльність колективу, а підлеглим надана повна самостійність, можливість індивідуальної й колективної творчості. Він уважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки рішень. При цьому спостерігається високий рівень довіри командира до своїх підлеглих, але й відсутність в останніх належної поваги до командира. Командир не демонструє своєї влади при підготовці рішень. Більше того, він приймає рішення, запропоноване групою підлеглих, навіть якщо воно не збігається з його власним. У низці випадків це є результатом професійної слабкості командира.

Такий командир зазвичай ввічливий з підлеглими, готовий скасувати раніше прийняте їм рішення, особливо, якщо це загрожує його популярності. Відрізняє командирів-лібералів безініціативність, не вдумливе виконання директив вищих органів управління.

Командир-ліберал орієнтується на особистісні стосунки, наголошує на взаємодопомозі. Він уникає дріб’язкової опіки над підлеглими, більш того, не втручається в їх дії, іноді надто довіряючи й не забезпечуючи належного контролю. З наявного арсеналу засобів впливу на колектив основне місце в ліберала відведено умовлянню й проханню. При виконанні управлінських функцій він пасивний, можна сказати “ пливе за течією”. Командир-ліберал боїться конфліктів, в основному погоджується з думкою підлеглих. Разом із тим ліберал піклується про підлеглих, враховує їх потреби, допомагає їм вирішувати навіть побутові проблеми, надаючи їм повну волю. Не випадково ліберальний стиль управління часто називають попустливим, пасивним.

М’якість у спілкуванні з людьми заважає йому здобути реальний авторитет, оскільки окремі підлеглі вимагають від нього потурань, що він і робить, боячись зіпсувати з ними взаємини. Наслідком цього може бути панібратство, а “дистанція” командира зі своїми підлеглими на роботі дуже незначна.

В остаточному підсумку, командир ліберального стилю не проявляє скільки-небудь виражених організаторських здібностей, слабко контролює й регулює дії підлеглих і, як наслідок, його управлінська діяльність не результативна.

У той же час такий стиль легко може перетворитися на бюрократичний, коли керівник зовсім усувається від справ, передаючи їх у руки висуванців. Останні від його імені управляють колективом, застосовуючи при цьому все більш і більш авторитарні методи. Сам він лише робить вигляд, що влада знаходиться в його руках, а насправді усе більше й більше він стає залежним від своїх помічників.

Ліберальний стиль у чистому виді у військових організаціях зустрічається досить рідко, тому що забезпечення високої ефективності бойового застосування підрозділу (частини) несумісне зі слабістю управління.

Порівняльна оцінка авторитарного (диктаторського), ліберального (попустливового) і демократичного стилів управління. У таблиці 1.2 показані основні характеристики трьох стилів управління. Дослідження показали, що в умовах авторитарного стилю можна виконати у два рази більший обсяг роботи, чим в умовах демократичного, але її якість, оригінальність, присутність елементів творчості будуть на такий же порядок нижчі.

Доведене, що близько 60% діяльності командира-автократа складається з наказів, команд, вказівок, у той час як у командира-демократа вони становлять лише 5%.

В остаточному підсумку все зводиться до технології прийняття управлінських рішень, зокрема, командир:

1) одноосібно ухвалює рішення і сповіщає про нього (“чистий автократ”);

2) дозволяє підлеглим діяти без обмежень, які встановлені керівництвом “зверху” (“чистий ліберал” – “чисте невтручання”);

3) розкриває суть проблеми, дає вказівку, оцінює пропозиції, приймає рішення (“чистий демократ”).

Дослідження німецьких учених виявили залежність між результатами праці й стилем управління. Ефективність різних стилів оцінювалася протягом трьох років. Найвищі результати в колективі, де переважає демократичний стиль управління, і найнижчі – ліберальний і авторитарний (рис. 1.23).

Однак дослідження, проведені відомим американським ученим Куртом Левіним, показали, що працівники віддавали перевагу демократичному керівникові, але більш продуктивно працювали при авторитарному.

Дослідження останніх років також підтвердили факт, що демократичний стиль не завжди є найбільш продуктивним. Працівники таких професій, як пожежні, поліцейські, адміністративні (які близькі до військовослужбовців), віддавали перевагу й були задоволені роботою з авторитарним керівником.

Слід мати на увазі, що кожен із трьох стилів управління в чистому виді зустрічається дуже рідко. Гнучкість командира й полягає в тому, щоб використовувати переваги кожного стилю й застосовувати його залежно від особливостей ситуації. На цьому засновані багатомірні стилі управління

Таблиця.1.2