1.3.2.3. Управлінські ролі командира

Розглядаючи зміст роботи командира, можна знайти одну загальну рису управлінської діяльності – роль командира.

Роль – це набір певних поведінкових правил, що відповідають конкретній військовій організації, обійманій посаді й обстановці (ситуації), яка склалася. Так само, як герої в п’єсі мають свої ролі, які змушують їх поводитися певним чином, командири обіймають посади у військових організаціях, і саме це визначає їх службову поведінку. Протягом звичайного робочого дня командир може:

– зустрітися з підлеглими, своїми колегами, начальником тощо;

– вивчити й проаналізувати інформацію, що надійшла;

– прийняти певні управлінські рішення.

Перед фактом цих дій його поставила ситуація й змусила обрати одну з управлінських ролей (або кілька ролей відразу). Усе це вимагає великої кількості міжособистісних взаємин, переробки даних і прийняття рішень.

Як і актори, командири грають (виконують) заздалегідь визначені ролі, хоча як особистості можуть давати власну інтерпретацію цих ролей.

Нині вчені дійшли висновку, що всі керівники, у тому числі й військові, виконують 10 управлінських ролей залежно від ситуації. Ці ролі класифікуються в три великі групи: міжособистісні, інформаційні й за прийняттям рішень.

Міжособистісні ролі: головний керівник (зразок для наслідування), лідер, сполучна ланка (інтегратор).

Інформаційні ролі: збирач (приймач) інформації, розповсюджувач (передавач) інформації, представник.

Ролі за прийняттям рішень: підприємець, що усуває порушення (менеджер кризових ситуацій), розподільник ресурсів, той, хто веде переговори.

Перша категорія ролей використовується для побудови міжособистісних стосунків; друга – для побудови інформаційних систем, а третя – для прийняття управлінських рішень.

Усі ці 10 ролей не можуть бути незалежні одна від одної. Навпаки, вони взаємозалежні й взаємодіють для створення єдиного цілого.

Особистість командира може впливати на характер виконання ролі, а не на її зміст.

Міжособистісні ролі випливають із повноважень і статусу командира у військовій організації й охоплюють сферу його взаємодії з людьми. Ці міжособистісні ролі можуть зробити командира пунктом зосередження інформації, що дає йому можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Беручи на себе міжособистісні й інформаційні ролі, командир здатний грати (виконувати) ролі, пов’язані із прийняттям рішень: розподілом ресурсів, улагоджуванням конфліктів, пошуком можливостей для організації, веденням переговорів від імені військової організації.

Усі ці 10 ролей, узяті разом, визначають обсяг і зміст роботи командира, незалежно від характеру конкретної військової організації. Однак єдиної думки щодо роботи командира, яка влаштовувала б усіх відносно завдань і ролей командира, немає.

Функції військового управління розглянуто в розділі 2.

1.3.3. Стилі управління командира

1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління

Стиль управління – характерні риси поведінки, прийомів, дій, які використовує командир у процесі управління.

Крім того, під стилем управління розуміють манеру й спосіб поведінки військового командира в процесі підготовки й реалізації управлінських рішень.

Усі визначення стилю управління зводяться до сукупності характерних для командира прийомів і способів вирішення завдань управління, тобто стиль – це система методів управління, що постійно застосовуються.

Командир із властивим тільки йому стилем управління у своїй діяльності може використовувати різні методи.

Як бачимо, стиль управління – явище суто індивідуальне, тому що він визначається специфічними характеристиками конкретної особистості й відображує особливості роботи з підлеглими й технологію прийняття рішення саме даною особистістю. Регламентується стиль особистими якостями командира.

У процесі практичної діяльності формується деякий суто індивідуальний тип, "почерк" командира, дії якого повторити в деталях майже неможливо. Як немає двох однакових відбитків пальців на руці, так і не існує двох однакових командирів з однаковим стилем управління.

Якщо тільки звернутися до назви типів стилів управління, то цей калейдоскоп можна переглядати нескінченно. От які стилі зустрічаються в літературі: автократичний, демократичний, ліберальний, цільовий, керівний, диктаторський, направляючий, безперервний (послідовний), партисипативний, дистанційний, делегуючий, контактний, направляючий й аналітичний, новаторський і інтуїтивний, ситуаційний і консервативний, хороводний, командний, колективний тощо. Зрозуміло, що все це не сприяє вивченню проблеми, а створює значні складнощі.

Ми не будемо вивчати всі ці стилі, а зупинимося тільки на трьох основних стилях управління: авторитарному (диктаторському), демократичному й ліберальному (попустливовому). Уперше обґрунтував ці три основні стилі управління в 1938 році американський учений німецького походження Курт Левін (1890-1947).

Із сучасних стилів управління найбільше застосування на практиці одержав стиль «управлінська система – ГРИД», який розроблений в 1964 році американськими вченими Робертом Блейком і Джейном Моутоном.