- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
У 20-і роки ХХ ст. про “закон ситуації» говорила американська учена Мері Паркет Фоллетт (1868 – 1933). Вона відзначала, що: 1) командир (начальник) повинен спиратися на ситуацію яка виникла в процесі управління, а не спиратися на те, що пропонує функція управління; 2) між командирами (начальниками) й робітниками повинні бути гнучкі стосунки, обумовлені ситуацією (див. п. 1.2.1.3). Першою роботою у сфері ситуаційного підходу вважається дослідження англійських учених Т. Бернса й Г. Сталкера, яке вони провели на 20 фірмах, змінюючи умови роботи. Науковці дійшли висновку, що конкретна ситуація вимагає добору найкращих способів і методів досягнення мети організації. [44, с. 133 – 135].
Ситуаційний підхід сприяв подальшому розвитку теорії військового управління, дозволивши використовувати можливості прямого застосування науки до конкретних ситуацій і умов. Представники ситуаційного підходу до управління стверджують, що не може бути універсального підходу до управління. Вони вважають, що вибір підходу визначається ситуацією. Ситуаційний підхід безпосередньо пов’язаний із процесним і системним підходами і розширює їх застосування на практиці. Його часто називають ситуаційним мисленням про організаційні проблеми і їх вирішення.
Що таке ситуація? Ситуація – сукупність обставин, конкретний набір внутрішніх і зовнішніх змінних, що впливають на військову організацію в певний час. Розгляд конкретної ситуації дозволяє командиру обрати найкращі способи й методи досягнення цілей військової організації, відповідні до конкретної ситуації.
Сучасна школа науки управління встановила, що всі зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища взаємопов’язані й взаємозалежні. Зміна в одній з них викликає зміну в усіх інших. Ситуаційний підхід, як і системний, і процесний, не є простим набором настанов, що пропонуються. У ньому також збережена концепція процесу управління, яка застосовується до всіх організацій. Однак при використанні ситуаційного підходу визнається, що хоча загальний процес однаковий, специфічні прийоми, які повинні використовувати командир для ефективного досягнення цілей організації, можуть значно варіюватися.
Ситуаційний підхід розширив погляд на військову організацію як систему, що зазнає впливу як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Необхідність обліку змін у зовнішньому середовищі особливо актуальна в цей час. Це пояснюється тим, що на озброєнні сучасних армій є зброя величезної руйнівної сили, використовуючи яку вони можуть нанести раптові удари, а також пошкодити інформаційні мережі й комунікації звичайними засобами, що може привести до негативних наслідків. У цих умовах актуальним стає питання виживання військової організації й збереження ефективності її бойового застосування при виконанні бойового завдання. Це в переважній більшості випадків залежить від того, чи зуміє військова організація пристосуватися (підготуватися) до змін навколишнього середовища.
Неможливо, однак, визначити всі змінні, що впливають на ефективне управління військовою організацією.
Для практичних цілей командири можуть розглядати тільки ті чинники, які найбільш значні для військової організації, і ті, які, швидше за все, можуть вплинути на ефективність виконання завдання. Якщо усунути тисячі малозначних змінних, то їх число скоротиться до розумних меж без відчутної втрати точності. Таких чинників існує не більш десяти, це э зовнішні чинники й внутрішні змінні.
Для більшості військових організацій чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи (див. п. 1.1.2.2.): чинники прямого і непрямого впливу.
Зовнішні чинники в цілому носять випадковий характер і не залежать від рішень командира. Вони повинні ним ураховуватися при аналізі ситуації.
До основних внутрішнім змінних військової організації належать ситуаційні чинники, що діють усередині організації (див. п. 1.1.2.3). Це – цілі, завдання, структура, технологія, люди й військова організаційна культура. Внутрішніми змінними може управляти командир, тобто вони є результатом управлінських рішень.
Ситуаційний підхід до управління дає рекомендації щодо того, як слід управляти в конкретних ситуаціях. При цьому виділяється чотири обов’язкові кроки, які має здійснити командир, для того, щоб домогтися ефективного управління в кожній конкретній ситуації.
Військовий командир (начальник) повинен:
По-перше, уміти аналізувати ситуацію з погляду того, які вимоги до організації висуває ситуація й що характерно для ситуації.
По-друге, обрати відповідний підхід до здійснення управління, який найбільшою мірою й щонайкраще відповідав би вимогам, висунутим до організації з боку ситуації.
По-третє, створити потенціал в організації й необхідну гнучкість для того, щоб можна було перейти до нового управлінського підходу або стилю, який відповідає ситуації.
По-четверте, зробити відповідні зміни, що дозволяють пристосуватися до ситуації.
Ситуаційний підхід дає опис того, як пристосувати організацію до конкретних вимог, як найбільш раціонально й безболісно робити зміни й перестановки, як створювати й розбудовувати адаптаційний потенціал; заперечує наявність універсальних підходів до управління, узагальнених і всеохоплюючих принципів побудови й здійснення будь-якого управління. З позицій цього підходу управління – це в першу чергу мистецтво командирів зрозуміти ситуацію, розкрити її характеристики й обрати відповідне управління, а вже потім додержуватися наукових рекомендацій у сфері управління, що носять узагальнюючий і універсальний характер.