- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
Перш ніж перейти до системного підходу управління військовою організацією, розглянемо поняття системи й підсистеми.
Система й підсистема. Скористаємося визначенням системи, наведеним у п. 1.1.1.2.: «Система – це безліч елементів, що перебувають у відносинах і пов’язаних один з одним, що утворюють певну цілісність, єдність. Виділяють матеріальні й абстрактні системи. Особливий клас матеріальних живих систем – соціальні системи (від найпростіших соціальних об’єднань до соціально-економічних структур суспільства)». Із цього визначення випливає, що система ‑ це сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють єдине ціле; яке виконує деякі функції. Тут суттєво те, що елементи повинні бути взаємозалежними й взаємодіючими.
Важливе значення в управлінні має поняття «підсистема». Будь-яка система може розглядатися як підсистема якоїсь більшої системи. Так, бойок – підсистема затвора, а затвор ‑ підсистема стрілецької зброї.
Військові організації складаються з декількох взаємозалежних підсистем. Так, військові організації мають соціальну й технічну підсистеми. Підсистеми, у свою чергу, можуть складатися з більш дрібних підсистем, тому що всі вони взаємозалежні. Неправильне функціонування навіть самої маленької підсистеми (окремого відділу або працівника) може вплинути на систему в цілому.
Отже, військова організація – система, що складається з підсистем.
Закриті й відкриті системи. Системи бувають відкритими й закритими [3, c. 7].
Закрита система має тверді фіксовані межі, її дії відносно незалежні від зовнішнього середовища, що оточує систему. Годинник – відомий приклад закритої системи. Взаємозалежні частини годинника рухаються безупинно й дуже точно, як тільки годинник заведений або вставлена батарейка. І поки в годиннику є джерело накопиченої енергії, його система незалежна від навколишнього середовища. Щоб зрозуміти, як годинник відміряв час, треба вивчити механізм поєднання його частин одна з одною; і усвідомити, яким чином вони показують час. Це можливо, лише тоді, коли ми розібралися в тому, як ним користуються, тобто дослідивши взаємини між годинником і користувачем.
Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об’єкти обміну із зовнішнім середовищем через проникні межі системи. Така система не є самозабезпеченою, вона залежить від енергії, інформації й матеріалів, що надходять ззовні. Крім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі й повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.
Оскільки військова організація не може діяти без одержання ресурсів із зовнішнього середовища, вона є відкритою системою.
Соціальні системи. Теорія соціальних систем розглядає організацію як відкриту систему, багатофакторне і багатоцільове об’єднання.
Людина у соціальній системі розглядається як «соціально-орієнтована істота, яку направляють», вона має численні потреби, які впливають на виробниче середовище й, у свою чергу, відчувають зворотний вплив з її боку.
Між усіма елементами системи існують двосторонні й багатосторонні зв’язки, що й викликають зміну поведінки людей в організації. Усе це разом визначається як організаційна система, що направляється на досягнення поставлених цілей. Зв’язки в системі здійснюються через головні єднальні процеси, такі як комунікації, рівновага й прийняття управлінських рішень. Комунікації забезпечують обмін інформацією в організації, рівновага ‑ пристосування організації до постійно мінливих умов і досягнення відповідності між потребами й пріоритетами людини і вимогами організації. Процес прийняття рішень регулює й управляє системою.
Одним із важливих положень теорії соціальних систем є визнання того, що потреби людини й потреби організації не збігаються.
Теорія соціальних систем має відмінний від попередніх шкіл погляд на конфлікт між людиною й організацією. Раніше цей конфлікт розглядався як відхилення від нормального плину подій, яке може бути переборене за допомогою матеріальних стимулів або методів гармонізації праці. Теорія соціальних систем розглядає конфлікт як нормальний стан функціонування організації, а завдання управління в цих умовах полягає не в усуненні конфлікту, а в знаходженні найбільш оптимального способу виходу з нього.
Так само як і попередні школи, теорія соціальних систем приділяє велику увагу формалізації процедур, зміцненню трудової дисципліни, регламентації рутинних процесів. Підходи, розроблені ранніми школами в управлінні, не могли охопити всіх можливих ситуацій, оскільки, нехай і неявно, припускали, що організації є закритими системами, активно не розглядали зовнішнє середовище в якості важливої змінної управління.
Оскільки люди й військова техніка є компонентами військових організацій і разом використовуються для виконання завдання у взаємодії із зовнішнім середовищем, то військові організації можна називати відкритими соціально - технічними системами.
Системний підхід. Спочатку теорія систем застосовувалася в точних науках і в техніці. В управлінні теорія знайшла застосування наприкінці 50-х рр., що стало значним успіхом школи науки управління.[7, c. 675].
Системний підхід [44, с.128 – 132] базується на загальній теорії систем, основоположником якої вважається Людвіг Берталанфі (1901 – 1971).
Вихідним положенням системного підходу є поняття «ціль». Наявність конкретної цілі (мети) є першою й найважливішою ознакою організації. За цією ознакою дана система відрізняється від інших систем, що її оточують. Завданням управління є комплексний процес щодо досягнення цілей, що стоять перед системою.
Системний підхід припускає, що кожен з елементів, що утворюють систему, має свої певні цілі. Системний підхід спрямований на підвищення ефективності роботи організації в цілому.
Зміст системного підходу зводиться до наступного:
– чітке визначення цілей і встановлення їх ієрархії;
– досягнення найкращих результатів при найменших витратах;
– використання відповідно до аналізу вибору альтернативних шляхів досягнення поставлених цілей;
– оцінка всіх можливих результатів діяльності на основі кількісної оцінки цілей, методів і засобів їх досягнення.
Системний підхід передбачає широке використання системного аналізу. Значний внесок у розвиток системного походу зробив радянський учений-медик Л.К.Анохін (1898-1974). На основі проведення серії експериментів він висунув концепцію систем, що згодом одержала назву "теорія функціональних систем", згідно з якою основним стимулом поведінки є корисний для організму результат [44, c.129]. Перевагою теорії функціональних систем виступає те, що вона замість фізіології окремих органів розглядає діяльність усього організму в цілому. Теорія Анохіна мала великий вплив на розвиток кібернетики, біології, медицини, психології й інших наук.
Системний підхід дозволяє розглядати організацію як систему, що складається з певної кількості взаємозалежних елементів. Розуміння організації попередніми школами відрізняється від поглядів на неї школи науки управління. Ранні школи розглядали тільки окремі підсистеми організації. Так, школа людських відносин займалася переважно соціальною підсистемою, школа наукового управління – технічними підсистемами. Ці школи не могли визначити всі складові елементи організації. Жодна з ранніх шкіл не розуміла значення впливу зовнішнього середовища на організацію, який найчастіше є вирішальним при досягненні результатів її діяльності.
Для того, щоб зрозуміти, як система виконує свою функцію, необхідно дізнатися, яка існує взаємозалежність між її елементами і як вона пов’язана із системою, що утворює її зовнішнє середовище.
На основі системного підходу до управління в пунктах 1.2.5.4 – 1.2.5.5 розроблені модель системи управління, модель внутрішніх змінних і модель військової організації.