6. Зарозумілість.

7. Мужність Жукова. Жуков був, безумовно, дуже сміливою людиною. В атмосфері страху перед репресіями армійське командування було паралізовано. Щоб не потрапити під молот НКВД, «не підставитися», командири займалися нескінченним узгодженням, щоб зняти із себе відповідальність.

А Жуков у цей час брав на себе відповідальність. Він не тільки не уникав її — він ішов їй назустріч. У самі важкі дні 41-го року він узявся за здійснення Єльнинської операції, хоча багато хто тоді вважав, що всі наші спроби наступати саме в цей момент неминуче будуть приречені на невдачу. А коли після перемоги під Єльнею, Сталін запитав його, куди він хоче їхати, Жуков відповів: «Туди, де важче», — і взяв на свої плечі відповідальність за долю Ленінграда.

8. Заступництво. У той час заступитися за того, хто потрапив в опалу або репресованого, було знаком вищої мужності (згадаємо, що навіть близькі до Сталіна Молотов і Калінін боялися заступитися за своїх репресованих дружин). Жуков мав саме таку мужність. За словами маршала Тимошенка: «Тільки Жуков нікого не боявся. Він не боявся Сталіна. Він неодноразово захищав мене перед Сталіним. Особливо на початку війни. Він був сміливцем».

Жуков просив Сталіна звільнити Рокоссовського з-під варти й направити його служити до нього. Це було зроблено. Рокоссовський був призначений командиром 5-го кавкорпуса, яким командував ще до арешту. Звернувшись із проханням про звільнення Рокоссовського й про направлення його у свій округ, Жуков брав на себе відповідальність за вірність Рокоссовського режиму.

9. Громадянська сміливість. Бували такі неабиякі полководці, які безтрепетно зустрічали небезпеку на полі бою, сміливо брали на себе відповідальність за важливу військову операцію й у той же час німіли перед вищим начальством.

Одного разу, напівжартівливо напівсерйозно звернувшись до двох відповідальних працівників, Сталін сказав:

– Що з вами розмовляти? Вам що не скажеш, ви все: «Так, товаришу Сталіне», « Звичайно, товаришу Сталіне», «Дуже правильно, товаришу Сталіне», «Ви прийняли мудре рішення, товаришу Сталіне». Тільки от один Жуков іноді сперечається із мною.

Як видно, громадська сміливість викликає повагу навіть у диктатора.

Завдяки особистій і громадській сміливості Жуков зберіг перед Сталіним своє обличчя, висловлював те, що думав, не намагаючись пристосовуватися під диктатора. І це в той час, коли інші, робили свою кар’єру завдяки догоджанню й підлабузнюванню перед правителем. Він змусив себе поважати, пішовши з поста начальника Генштабу, коли Сталін назвав його пропозицію про здачу Києва «нісенітницею». Тим, що не боявся брати на себе відповідальність і висловити свою думку перед диктатором.

10. Хворобливе самолюбство.

11. Байдужність до втрат і людських доль. У роки Великої Вітчизняної слова наказу «за всяку ціну» були досить часто вживані. І не завжди виправдані, про що говорять величезні втрати, які довгий час від нас приховувалися.

Командувачів карали за невиконання наказу. За великі втрати — ні. Іноді навіть уважали: раз багато втратив — виходить, важке було завдання.

У спогадах Жукова про Халхин-Гол є розповідь, як після побоїща вони їхали вночі степом й «було тріщання» від того, що ламаються під колесами автомобіля кістки трупів. Впадає в око якесь бездушшя, безжалісність, з якими оповідач говорить про це...

По частині збереження життя солдат не всі командуючі у Велику Вітчизняну були послідовниками Суворова.