- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
Олександра Суворова
Великий внесок у розвиток військового управління зробив відомий полководець Олександр Васильович Суворов (1730 – 1800) – генералісимус (з 1799 р.), учасник Семирічної війни та Російсько-турецької війни.
У 1799 р. успішно провів Італійську й Швейцарську кампанії. Не програв жодного бою, хоча й боровся, як правило, із чисельно переважаючим супротивником.
Олександр Васильович Суворов народився в Москві в родині військового, любив слухати розповіді батька про Петра I і його військові походи.
У дванадцяти річному віці Олександр Суворов був зарахований солдатом і продовжив домашню освіту. Він вивчав історію, географію, геометрію, тригонометрію, артилерію, інженерію й фортифікацію, французьку і німецьку мови.
Олександр із захопленням читав книги по військовій справі. Усі отримані знання стали гарною базою для успішної військової служби.
Коли йому виповнилося вісімнадцять років, Олександр Суворов почав дійсну військову службу в чині капрала. Через шість років він став поручиком, у двадцять вісім ‑ уже підполковник, а в тридцять два – полковник.
Олександр Суворов протягом 50 років провів шістдесят боїв і одержав шістдесят перемог. Однак справа не тільки в цих дивних цифрах. Незбагненно інше: тільки у трьох боях із шістдесяти Суворов мав чисельну перевагу над супротивником; у п’ятдесяти семи він переміг ворога, який у багато разів переважав його по силі. Самим відомим є безприкладний перехід через Альпи, що й прославив його. У цьому переході був підкорений перевал Сен-Готард і відомий Чортовий міст.
Принципи військового управлінського мистецтва Суворова. Аналіз робіт [33, с. 25 – 29; 55, с.445 – 466] показує, що Олександр Суворов обґрунтував і застосовував революційні для свого часу наступні принципи військового мистецтва:
1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
2. Застосування всіх способів боротьби. Суворов в особистій практиці віддавав перевагу наступу, відступів не визнавав «усе моє життя, як не визнавав і оборонної війни». Він уважав, що необхідно вміти оборонятися й відступати, щоб користуватися найменшою можливістю діяти наступально, оскільки тільки наступ забезпечує досягнення рішучих результатів у короткий час і з найменшими втратами.
3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
4. Різноманітність тактичних прийомів ведення бою. Він розвив тактику наступу колонами й розсипним строєм, що дозволяло концентрувати значні сили на головних напрямках.
5. Нищівний штиковий удар. Відоме висловлення Суворова «Куля – дурна, штик — молодець», відбиває (в афористичному виді) значимість уведеного їм у регулярну практику штикового удару.
6. Нові прийоми стратегії й тактики ведення бойових дій: раптовість, стрімкий удар, швидкість дій.
7. Видатне й нове явище військового мистецтва. Таким явищем був швейцарський похід Суворова. Це визнавали одностайно військові авторитети. Так, англійський історик генерал Калвелл зазначав, що росіянин-полководець, будучи сам людиною з рівнини й очолюючи солдатів, що ніколи не воювали в гірських умовах, зумів провести найвидатнішу гірську кампанію в історії війн.
Аналогічну точку зору висловлював французький генерал Массен, який говорив, що віддав би всі свої перемоги за один перехід Суворова через Альпи.
8. Полководець не повинен бути тільки практиком, він має бути ще й військовим теоретиком. Суворов є автором військово-теоретичних робіт: «Полкова установа» і «Наука перемагати». Створив оригінальну, передову для свого часу, систему поглядів на способи ведення війни й бою, виховання й навчання воїнів.
9. Учити війська тому, що необхідно на війні. Суворов надавав величезного значення навчанню, знанням. «Навчання – світло, а неуцтво – темрява», – стверджував фельдмаршал у своїй «Науці перемагати».
10. Донесення мети (завдання) бою до всіх підлеглих від командирів до рядового. «Кожен повинен знати свій маневр».
11. Виховання російського солдата нового типу. У той час – час кріпосного права в Росії, коли солдат із кріпаків був зовсім безправним, безграмотним, деякими поміщиками оцінювався дешевше робочої худоби, – установка Суворова, що солдат – не механічний виконавець волі командира, а мислячий учасник бою, була воістину революційною.