- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
сучасної японської моделі менеджменту. Теорія «Z»
Японський менеджмент у будь-якій організації спирається на комплексну систему в трудових відносинах. Багато в чому саме на ній ґрунтується так зване "японське чудо" – стрімкий ривок у розвитку промисловості й входження Японії в ряди найбільш розвинених країн світу. Комплексна система трудових відносин (або як її називають японці "п’ять великих систем") розглянемо в п. 1.2.5.2.
Теорія Z. У 1981 р. американський професор Вільям Оучи, вивчивши японський досвід управління, висунув теорію “Z”, як би доповнюючи тим самим теорії “X” і “Y” Макгрегора. Оучи запропонував ефективний тип японського підходу до управління.
Вихідним пунктом концепції Оучи (теорії Z) є положення про те, що людина – це основа будь-якої організації. Науковець сформулював головні положення й правила управління людьми, враховуючи які можна домогтися ефективного управління:
довгострокова робота в організації, що за задумом дозволить зменшити плинність кадрів і буде сприяти єднанню колективу;
прийняття стратегічних і оперативних управлінських рішень, заснованих на принципах консенсусу;
індивідуальна відповідальність – у цьому полягає істотна відмінність від японських методів управління;
повільне посадове просування, що дозволить точніше оцінити здібності співробітника;
м’який неформальний контроль за виконанням на основі застосування сурових формалізованих і об’єктивних методів;
профільоване й постійне підвищення кваліфікації, включаючи й ротацію по горизонталі;
підвищена увага до особистості працівника, його сімейних і побутових проблем.
Таким чином, усі принципи й підходи до управління, розглянуті у главі 2, можуть бути застосовані при управлінні військовими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.
Справедливості заради слід зазначити, що деякі підходи й принципи управління, розроблені теоретиками менеджменту ХХ століття, застосовувалися в практиці військового управління починаючи з Олександра Македонського (див. п. 1.2.3).
1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
В історії війн було багато полководців, але видатних обмежена кількість. Військові дослідники й теоретики зазвичай до числа таких полководців зараховують Олександра Македонського, Ганнібала, Гай Юлія Цезаря, Олександра Суворова, Наполеона Бонапарта й Георгія Жукова
Розглянути принципи управління всіх названих полководців ми не зможемо через обмеженість навчального посібника. Зупинимося тільки на принципах, які використовували Олександр Македонський, Олександр Суворов й Георгій Жуков. Кого зацікавлять інші великі полководці, рекомендуємо прочитати книгу [55].
1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
Олександра Македонського
Олександр Македонський (356 – 323 рр. до н.е.) – цар Македонії з 336 р. до н.е.. Перемігши армії персів, що багаторазово перевершували чисельністю, завоювавши значну частину Центральної Азії, землі до ріки Інд, створив найбільшу монархію стародавності. Македонський був найосвіченішою людиною свого часу. Він вивчав військову справу, музику, математику й грецьку літературу. Коли йому виповнилося тринадцять років, батько, піклуючись про гідну освіту сина, запросив до нього в якості вчителя видатного філософа Аристотеля, який серед інших наук викладав Олександру й науку про державу.
Вивчав Македонський і природничі науки, філософію історію, географію. Особливо він захоплювався історією перських війн і географією. Тодішні карти були досить приблизними й містили безліч білих плям. Дослідження світу представлялося Олександру найбільш захоплюючим завданням, тому що це відповідало його мріям про великі походи й завоюваннях. На картах з особливою ясністю було видно: яка невелика Македонія – лише незначна частка величезного світу.
Принципи військового управління. Аналіз робот [1, с. 89; 33, с. 14 – 16; 73, с. 399 – 414] дозволяє сформулювати наступні принципи військового управління Олександра Македонського:
1.Уперше відокремив управління підготовкою й веденням збройної боротьби від державного управління й розвинув практику у військовому управлінні.
2. Першим усвідомив значення управління в збройній боротьбі.
3. Увів поняття штабу.
4. Вів воєнні дії на основі глибоко продуманого плану, виходячи з обстановки, що склалася. Втілюючи в життя цей план, Олександр Македонський за 10 років війни створив найбільшу світову монархію стародавності.
5. Ставив підлеглих в умови повної віддачі.
6. Зосереджував зусилля в потрібному місці й у потрібний час при боротьбі із сильним супротивником і розосереджував зусилля при боротьбі зі слабким супротивником.
7. Всебічно оцінював супротивника. Ретельно продумував й планував майбутні бої, скрупульозно враховуючи всі сильні й слабкі сторони тих, хто веде військові дії, їх позиції.
8. Здійснював керівництво боєм.
9. Наочно демонстрував зразкову поведінку. У зимову холоднечу Олександр затримався біля багаття, обдивляючись минаюче повз військо. Побачивши солдата, який зовсім замерз, наказав йому сісти на своє місце, а сам зайняв його. Воїни не раз бачили таку ситуацію: цар молодою, міцною рукою підтримує змученого переходом ветерана.
10. Підвищував моральний дух армії. Будучи важко пораненим під час взяття кріпості Молла, стікаючи кров’ю й всупереч застереженням лікаря, наказав посадити себе на коня, щоб його побачили війська.
11. Виявляв винахідливість у пошуках нових рішень. Уперше застосував прийняття рішень за участю військ (партисипативне управління). Так було прийняте саме важке і значне рішення на ріці Гифазис про припинення походу на Індію.
12. Ставив шляхетну місію й конкретні цілі походів. Створити державу, що поєднує весь світ, він мріяв на основі шляхетної, духовної мети ‑ на базі вищих досягнень грецької культури.
13. Застосовував заохочення до воїнів, що відзначилися. Він щедро нагороджував усіх учасників походу, що особливо відзначилися. Воєначальники одержували плату у виді сфер управління, а найбільш наближені призначалися царями підкорених держав.
14. Застосовував демократичний стиль керування. Олександр був самим увічливим із царів свого часу, умів здобути прихильність до себе.
15. Поширював неправильну інформацію (дезінформація) про цілі військових дій, широко використовував прийоми військових хитрощів.
16. Використовував тісну взаємодію піхоти й кінноти.
Ці принципи військового управління Олександра Македонського узяло на озброєння багато полководців і командирів (начальників) держав. Їх застосовують і в наші дні в збройних силах більшості держав, у тому числі й України.
Управлінські якості Македонського:
1. Ораторське мистецтво.
2. Мужність і героїзм поєднувалися з образом батька-командира.
3. Великий психолог.
Без психологічного впливу неможливо перемогти у відкритому бою вдесятеро переважаючого супротивника.
4. Справедливість. Олександр, безсумнівно, любив славу, але шукав її в чесній боротьбі з тими, кого вважав гідними суперниками.
5. Ратні подвиги, насамперед. Олександр відрізнявся помірністю в їжі й у вживанні вина.
Таким чином, Олександра Македонського можна вважати засновником практики військового управління й першим військовим менеджером. Таким був геній Олександра Македонського ‑ першого серед великих полководців усіх часів і народів.
Більш докладно про великого полководця стародавності можна прочитати в [55, с. 399 – 414].