1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
американських моделей менеджменту. Партисипативне управління.
Управління по цілях
У 60-і р. ХХ ст. теоретики менеджменту Дж. Коул, А. Горц та ін. запропонували доктрину “ виробничої демократії” (“демократії на робочих місцях”). Її суть полягає в залученні до управління робітників і посередників.
“Виробнича демократія” (інакше партисипативне управління) стала розглядатися як форма співучасті всіх працівників організації в прийнятті рішень, що зачіпають їх інтереси.
Партисипативне управління можна розглядати як один із загальних підходів до управління людиною в організації. Метою партисипативного управління є використання всього людського потенціалу організації.
Відмінності в прийнятті рішень при традиційному і партисипативному управлінні показані на рис.1.11.
Однієї з найбільш популярних у 80-і р. ХХ століття системних концепцій менеджменту була теорія "7-S", яку розглянемо в п. 1.2.5.1.
Рис 1.11. Відмінності у прийнятті рішень при традиційному
і партисипативному управлінні
Одним із найвидатніших сучасних теоретиків менеджменту є Пітер Друкер, який висунув концепцію управління по цілях. Це стало революційним починанням в управлінні, тому що в 50-х р. ХХ ст., коли він висунув цю концепцію, в основному увага менеджерів була сконцентрована на функціях і процесах. Ідея Друкера про те, що управління має починатися з постановки цілей і потім переходити до формування функцій, системи та процесу управління, у корені перевернула логіку управління.
Управління по цілях. Управління по цілях, як процес, складається із чотирьох взаємозалежних етапів (мал. 1.12.):
постановка цілей; планування дій (оперативне планування); перевірка й оцінка виконання мети; коригувальні заходи.
Рис.1.12. Етапи процесу управління по цілях
Пітер Друкер сформулював основні принципи сучасного менеджменту:
зміст менеджменту в цілому аналогічний у різних країнах, але методи його різні. Національний менеджмент повинен ураховувати свої власні традиції, культуру, історію;
у центрі уваги менеджменту перебуває людина, яка повинна докладати своїх зусиль до підвищення ефективності власної діяльності з метою досягнення ефективності роботи всієї організації;
завданням менеджменту є спрямування дій усіх працівників на виконання загальних цілей організації;
завданням менеджменту є постійний розвиток здібностей, потреб усіх працівників організації й можливостей їх задоволення;
кожен працівник повинен відповідати за доручену йому роботу. Зв’язок між працівниками здійснюється за допомогою комунікацій;
в остаточному підсумку діяльність організації оцінюється великою кількістю різноманітних способів і засобів;
оцінка й результати діяльності організації знаходять свій прояв не усередині організації, а поза неї.
Друкер сформулював низку загальних, обов’язкових функцій, які властиві праці будь-якого менеджера:
– визначення цілей організації й шляхів їх досягнення;
– організація роботи персоналу (визначення обсягу робіт і розподіл його між працівниками, створення організаційної структури тощо);
– створення системи мотивації й координація діяльності працівників;
– аналіз діяльності організації й контроль персоналу;
– забезпечення зростання (розвитку) людей в організації.
Менеджер не може бути “універсальним генієм”. Американська практика добору командирів (начальників) робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання фахівця.
Формується організаційна культура, зміст якої в тому, що менеджер – це не просто вузький фахівець, а людина, відповідальна за весь процес створення багатства. Яким, на думку експертів, буде менеджер ХХІ ст.? Менеджер майбутнього – це глобальний стратег, якому властиве розуміння того, як управляти в конкурентному міжнародному середовищі; знавець технології, у першу чергу, комп’ютерних; політик, тобто використовує позаринкові чинники (локальні й національні границі, договори, правові норми й вимоги міжнародних організацій); нарешті, менеджер майбутнього – лідер-новатор.